Андрієві Заливчому I
Де оспіваний задуманим поетом Сивий морок звис над сонним містом, – Кинуто Революційним Комітетом, Наче іскру в порох терориста.
Наказ дано (коротко й суворо): Вдарити й розбити ворогів. Спало тихе місто і не знало – скоро Звідкись грізний гримне стріл.
Над безлюдністю провулочків порожніх Білий ранок опалево плакав.
Раптом – п-ббах! – і другий, третій стріл Тривожний, Кулемет нервово зататакав…
Легко так дісталась перша перемога; Ворога змішав безумно смілий напад. Панцирник здобуто… Ах,
І серця тривога стисла в чорних лапах.
Затремтів напружено мотор. Мов приріс наган до пальців, Ох, уже стискає міцно коло ворог, Кулі чітко лучать в панцир.
…А надвечір – все укрив туман. Сніг лягав (м’яко-м’яко танув…) На заціплений в руках наган, На червоночорну рану. II
Хтось вночі заломить у смертельній тузі руки. Наче хвиля, защемить печаль, Жалобні Шопена звуки Розіллє, ридаючи, рояль.
Душ блакить пекучо повна вщерть; Розгорілась, ятриться любов’ю: За життя розплата тільки кров’ю, Тільки смертю переможеш смерть. III
Гарячкове стукав, поспішав телеграф, Знову кинув іскру комітет: – Кров горить на наших прапорах, Наша кров.
– Вперед!.