Це страшне нещастя осягло Україну навесні 1986 року. Як виявилося пізніше – не тільки нашу країну, а й Білорусію, Росію, навіть країни, які перебувають на півночі Європи. Чорнобиль показав усьому миру, як мала наша планета й наскільки чутлива людство. Ні система оборони, ні перекриті границі, ніякі стіни не перешкода для жахливих наслідків таких ядерних катастроф.
Чорнобиль став нещастям для всієї Європи. Але мені хочеться сказати, що все-таки по українському народі трагедія Чорнобиля вдарила болючіше всього. І чим більше часу проходить
Багато гарних слів було сказано про “мирний атом”, що повинен прийти в кожний будинок, щоб служити людям. І от він дійсно прийшов у кожний будинок, але тільки зовсім не мирний…
Кожний житель нашої країни відчув біль Чорнобиля, жах і страх перед невидимим, але нещадним ворогом. Адже радіація не пощадила
Люди вийшли на першотравневу демонстрацію, не відаючи, що з 26 квітня радіоактивна чума розлетілася над Україною і Європою й що вітер жене її в невідомому для людей напрямку.
Трагедія Чорнобиля багато в чому змінила наші погляди на сучасну цивілізацію, показала, що всі країни й народи миру залежать друга від друга.
“Не запитуй, по ккому дзвонить дзвін, він дзвонить і по тобі”. Думка, вкладену в ці слова, які стали епіграфом до роману Э. Хемингуэя “По ккому дзвонить дзвін”, усвідомити й прийняти потрібно всім. Немає чужого горя, говорить народна мудрість. Тому таким одностайним був мир, коли 11 вересня 2001 року камікадзе підірвали вежі Торгового центра в Нью-Йорку. І дзвона Манхеттена тоді дзвонили не тільки по загиблими в тім пеклі, вони попереджали кожного: не відвертайся від чужого нещастя, це великий гріх, не бери його на душу.
Наприкінці жовтня московські дзвони оплакували тих, хто загинув у Театральному центрі на Дубровке. Адже кожний з нас міг виявитися в цьому залі…
Так і дзвона Чорнобиля сьогодні розносять по мирі свій тривожний передзвін, сповіщаючи, що горі Чорнобиля, сльози Чорнобиля – це нещастя не тільки українського народу. Це стосується кожного, хто живе на Землі. А ще дзвона Чорнобиля попереджають: “Люди!
Помнете! Не дайте спалахнути на землі атомній пожежі. Вона не пощадить нікого”.
Третій ангел вострубил, і впала з неба більша зірка, що горіла, немов світильник, і потрапила на третю частину рік і на джерела вод. Ім’я цій зірці “полинь”, і третя частина вод зробилася ополонкою й багато з людей умерли від вод, тому що вони стали гіркі. “Одкровення Св. Іоанна Богослова”
“Чорнобиль” українською мовою – полинь звичайна. Уже через кілька днів після аварії пішла поголоска про таємничий зв’язок між Апокаліпсисом і вибухом четвертого енергоблоку.
Навесні 1986 року назва невеликого провінційного містечка Чорнобиль, що на півночі України, стало відомо цілому миру. Тут відбулася страшна трагедія, що забрала життя багатьох і ще буде забирати протягом багатьох років. Чи навряд коли-небудь ми до кінця спокутуємо за свої гріхи…
Вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС відбувся в 1 годині 23 мінути 48 секунді. “Будинку реактора практично не було. Із труби виривався стовп чорно-зеленого вогню – аж гудів”, – згадує очевидець. Пожежники Володимир Правик, Володимир Тищура, Микола Титенюк, Микола Ващук, Василь Игнатенко віддали свої життя, щоб вогонь не перекинувся на сусідні блоки станції. Неможливо уявити, що було б, не зроби вони тої вночі всі, навіть неможливе. Але не могли вони тоді знати, яка страшна, безжалісна невидима небезпека разом з вогнем видерлася назовні. Їм було ніколи думати про цю небезпеку, вони рятували атомну станцію, рятували Прип’ять, Чорнобиль, усіх нас.
Потужність радіації була такий, що прилади зашкаливали.
А в цей час країна безтурботно готувалася до святкування Першотравня, засобу масової інформації заспокійливо “присипляли”, що нічого страшного не відбулося, хоча вже 26 квітня почалася евакуація жителів міста енергетиків – Прип’яті. На дезактивацію території були послані військові, через районні військкомати йшов неоголошений набір резервістів. Всіх цих людей направляли в теперішнє пекло, нічого не пояснивши й не надавши елементарних засобів індивідуального захисту, – потрібно було терміново локалізувати джерело радіації. І нікого не турбувало, що пройде небагато часу, і тисячі, тисячі ліквідаторів – здорових молодих людей – почнуть боліти й умирати.
Чорнобыль і дотепер дає про себе знати. Радіоактивне забруднення величезних територій, рік і озер, міст і сіл (у радіусі тридцяти кілометрів від Чорнобиля й дотепер ніхто не живе) – це лише частина трагедії. Головним на Землі залишається людське життя, і саме вона виявилося під погрозою. Ні для кого не є секретом, що після Чорнобильської трагедії вмерло багато людей, ще більше занедужало, і страшні показники продовжують неухильно зростати. У дорослих частота ракових захворювань підвищилася у два-три рази, у дітей – у десятки разів.
Відбувається послаблення імунної системи, змінюється склад крові, генетичний код. Особливо страшно це відбилося на дітях – стільки мутацій, неймовірних захворювань, численних порушень функцій організму…
А інші саркофаги й дотепер коштують – коштують страшним пам’ятником людського горя. Чорнобыль назавжди залишиться в наших душах чорною, страшною безоднею.
Народ мій бедный,
Моя ти сім’я,
Брати мої вбогі, заковані в кайдани! Палають страшні, що не зажили рани На лоні в тебе, моя Країна! Вслухайтеся в ці рядки!
Вдумайтеся в них – і воспарите на крилах сумних пісень, щоб глянути на страшні незагойні виразки й струпи радіації на рідній землі. І скажіть разом з Лесею Українкою й з Україною:
“Жити хочу! – Буду жити!”
(2 votes, average: 4.50 out of 5)