Десь більше десяти років продовжувалася творча діяльність В. Шукшина, але зробленого їм вистачило б іншому на ціле життя. Він почав з оповідань про земляків. Нехитрих і безпосередніх.
Він чуйно уловив соціальні зміни в сучасній дійсності, духовні настрої свого часу. Глибинною напруженістю відзначається оповідання “У профіль і анфас”. Терзають сумніви Івана, незадоволений він своїм життям і собою, хоче зрозуміти, для чого живе і працює: “А я не знаю, для чого я працюю…
Невже тільки нажертися? Ну нажерся… А далі що?”
Тільки
Наприкінці оповідання звучать тяжкі, як подих, слова: “Я ніяк не міг заспокоїтися протягом усього дня… страшно й огидно стало
Схожа ситуація й у оповіданні “Образа”. “Що таке коїться з людьми?” – запитує Сашко Єрмолаєв, головний герой “Образи”. Повсякденні життєві сутички викликають у героях гостру реакцію, підводять до критичних міркувань про природу людського хамства, байдужості, взагалі про людське життя.
У оповіданнях В. Шукшина за зовні простим, невибагливим, часом буденним фактом криється широке філософське осмислення дійсності, ставляться питання про зміст людського життя, про добро і зло, про душу людську.
От герой розповіді “Вірую” Максим Яриков. Навалилася якась особлива туга на нього, сорокалітнього, лютого на роботу мужика. Не може Максим сказати, що з ним відбувається.
Почуває – болить душа. Але як пояснити – чому? Ненавидить він тих “людей, у яких душі немає, або вона погана”. Думає, болісно міркує герой: а навіщо усе?
Навіщо живе він і люди навколо нього? Почув Максим Яриков, що до Лапшиних приїхав “найсправжнісенький” піп, і пішов до нього дізнатися: “У віруючих болить душа чи ні?” І, виявляється, що цьому попові “ніщо людське не чужо”, а ім’я бога, у якого він вірить, – Життя. “Ти прийшов дізнатися, у що вірити? Ти правильно здогадався, у віруючого душа не болить. Але в що вірити?
Вір у Життя”.
Не завжди герої можуть відповісти на складні питання, але вже саме це прагнення знайти, докопатися до суті, зрозуміти, несе в собі зерна духовності.
В. Шукшин неодноразово змушує свого героя критично поглянути на себе, на власне життя, на його моральний зміст. Часто предметом дослідження стає людина сформована, узята у момент душевної напруги, зрушення, надламу. Така “Калина червона” – розповідь про трагічну долю Єгора Прокудіна.
У ньому є усе, що здатне викликати і гнів, і співчуття, і гіркий роздум про життя, яке не склалося, про моральні сили, які не одержали розумного застосування… Здавалося б, зазнавши відторгнення і самотності, герой повісті повернувся до людей, до життя… У праці і приязні близьких, здавалося б, знайдені життєва опора і перспектива морального зцілення.
Проте доля Єгора завершується трагічно. “І лежав він, російський селянин, у рідному степу, поблизу вдома… Лежав, притулившись щокою до землі, начебто слухав щось таке, одному йому чутне”.
Прояви жорстокості і сваволі, свавілля і черствості, які спостерігаються серед людей, викликають образу і біль письменника.
Минуло вже більше двадцяти років, як пішов з життя російський письменник Василь Макарович Шукшин. Але не вщухає напружений інтерес до його творчості, його твори викликають пожвавлені спори, наукові дискусії, ім’я Шукшина з літератури переходить у легенду.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)