ДРУГ ЛЮДИНИ, ДРУГ ПРИРОДИ Й ПРАЦІ (слово про творчість О. Вишні)

11 КЛАС

ДРУГ ЛЮДИНИ, ДРУГ ПРИРОДИ Й ПРАЦІ (слово про творчість О. Вишні)

ПРИКЛАДИ ПЛАНІВ ТВОРІВ

Варіант 1

I. Остап Вишня – майстер гумору й сатири.

II. “Мені нове життя усміхається! І я йому усміхаюсь! Через те й усмішки!”.

III. Значення творчості Остапа Вишні.

Варіант 2

I. Творчий шлях гумориста Остапа Вишні.

II. Гострі проблеми сучасності крізь призму сміху (тематика творів).

III. “Кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися”.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Окремими виданнями

видрукувано понад 150 книжок гуморесок, фейлетонів, оповідань, сатиричних мініатюр. Серед них – “Діла небесні” (1923), “Кому веселе, а кому й сумне”, “Реп’яшки” (1924), “Вишневі усмішки сільські”, “Вишневі усмішки кримські” (1925), “Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився”, “Лицем до села” (1926), “Вишневі усмішки кооперативні” (1927), “Ну й народ”, “Вишневі усмішки закордонні” (1930), “Усмішки” (т. 1-4, 1948) та ін.

Після війни вийшли збірки “Самостійна дірка” (1945), “Зенітка” (1947), “Весна-красна” (1949), “Вишневі усмішки” (1950), “Мудрість колгоспна” (1952),

“Великі ростіть” (1955), “Привіт, привіт” (1957), “Мисливські усмішки” (1958), твори в 7-ми т. (1963-1964), твори в 5-ти т. (1975).

ЕПІГРАФИ ДО ТВОРУ

Треба – людину любити. Більше, ніж самого себе.

Тоді тільки ти маєш право сміятися. І тоді людина разом з тобою буде сміятися…із себе, із своїх якихось хиб, недоліків, недочотів і т. д. І буде такий дружній, такий хороший сміх…

Той сміх, що не ображає, а виліковує, виховує людину, підвищує…

Остап Вишня

Коли входиш у літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко! Обітри черевики!

Остап Вишня

Письменник… як і лікар, повинен мати чисте співчутливе серце, правдивий характер, відрізнятись великою поміркованістю і постійним прагненням робити добро.

О. Гончар

…ніякі найстуденніші вітри тяжких часів не могли остудити в його душі любові – невгасної любові до народу, до Вітчизни, до краси життя й мистецтва.

О. Гончар

ЦИТАТИ З ТЕКСТІВ

Поетичне і життєве кредо патріота Остапа Вишні: “… Як я люблю цей народ, коли він мене “зничтожає” своєю мудрістю, своїм дотепом, своїм неперевершеним “своїм”…

І я його розумію, і він мене розуміє, і він знає… що люблю ж я його, як сонце, як повітря, а він, народ, стоїть, підморгує, усміхається…

Та будь же ти тричі щасливий!

Яке щастя дивитись одкрито в очі свого народу!

Тільки він, тільки народ!..”

(“Думи мої, думи мої…”)

Невеселі роздуми про стан тогочасної літератури й обов’язок письменника перед читачами: “Ну, чому я мушу чукикати літературу? Чому я мушу боліти, страждати за того, хто прийшов у літературу? Офіціально?

Ні!

А серцем, душею, болем моїм?

Чому? Чому такий біль у мене не тільки за “провалля” в літературі, а за особу талановиту, за її поведінку навіть в особистому житті?..

Для літератури мало кришталевої чистоти, література – це перл у кришталях і чистота в найчистішому.

Який жах (а може, й не так уже страшно), що я знаю особисто людей, що створили перли нашої літератури.

Я їх бачив, з ними говорив, за одним з ними столом сидів, пив, їв, розмовляв, сміявся, жартував…

А потім читав”.

(“Думи мої, думи мої…”)

Остап Вишня, жартуючи, розповідає в “Моїй автобіографії” про те, як став письменником: “А письменник – ні. Про письменника подай, обов’язково подай: що впливало на його світогляд, що його оточувало, що організовувало його ще тоді, коли він лежав у матері на руках і плямкав губами, зовсім не думаючи про те, що колись доведеться писати свою автобіографію.

А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов, яка тебе лиха година в літературу потягла, коли ти почав замислюватися над тим, “куди дірка дівається, як бублик їдять”.

Бо письменники так, спроста, не бувають.

І от коли пригадаєш життя своє, то приходиш до висновку, що таки справді письменника супроводять в його житті явища незвичайні, явища оригінальні, і коли б тих явищ не було, не була б людина письменником, а була б порядним інженером, лікарем чи просто собі толковим кооператором.

Підскочать оті явища – і записала людина”.

ТЕОРЕТИЧНІ ВІДОМОСТІ

Усмішка – різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрідність жанру усмішки – у поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами, у лаконізмі й дотепності.

Усмішка не набула значного поширення в літературі. Правда, журнал “Дніпро” інколи друкував “народні усмішки”, “дніпровські усмішки”. З’являлися синкретичні жанри: усмішка-нарис, усмішка-оповідання, усмішка-фейлетон, усмішка-жарт, усмішка-стаття.

Трапляються і віршові усмішки. Наприклад, у доробку поета Анатолія Качана.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧІ КОМЕНТАРІ

“Вишнівські” усмішки справді неповторні. Це невеликі за обсягом, сповнені іскрометного сміху твори, у яких ідеться про події, факти, речі, котрі часто заважають людині жити, розвиватися, самоутверджуватися. У центрі, як правило, комічна ситуація, комічний конфлікт чи комічне зіткнення персонажів. Та чи не найприкметніша їхня риса – ліризм, м’яка, доброзичлива тональність з окремими тонкими іронічними вкрапленнями.

Це виявляється і в інтонацій автора – щирій, відвертій; і в мові – іронічно-доброзичливій, багатій на слова розмовно-побутові, часто індивідуально-окреслені; і в поняттях, термінах, діалектизмах, що творять мовний колорит усмішок”.

Н. Бернадська

“З жанрового боку серед його творів не тільки усмішки: він так само активно виступає у жанрі фейлетону й малого фейлетону, як твору документального, а також гумористичного оповідання (“Село згадує”, “Дід Матвій”, “Ярмарок”). І все ж слушно буде визначити: автор усмішок, фейлетонів чи оповідань – не тільки викривач, його талантові притаманна поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставлення, до людини природи”.

І. Зуб

ПРИКЛАД ФРАГМЕНТА ТВОРУ

Про безмежну любов українців до творів Остапа Вишні свідчить такий промовистий факт: у 50-х роках XX ст. серед партапаратників був поширений афоризм “До Вишні прислухається народ, а до Тичини – начальство”. Один із дослідників творчості Вишні, у Ю. Лавріненко, писав, що до цього “короля українського парнасу” постійно приходили люди, а він “нікому не відмовляв і надокучав представникам влади і фейлетонами, і особистими клопотаннями”. На думку вченого, неперевершеність Остапа Вишні полягала у його бездоганному володінні мовою, умінні грати словом, жартом, афоризмом, примовкою, недомовкою, натяком, анекдотом, а з іншого – у його незмірній любові до людей, прагненні допомогти їм.