Бджол-переказний збірник виречень і коротких історичних анекдотів (тобто малюсіньких оповідань про вчинки знаменитих людей), відомий у давньоруській книжності. Він зустрічається в трьох різновидах. Найпоширеніша містить 71 главу, вона була переведена не пізніше XII-XIII вв. З назв глав (“Про мудрість”, “Про навчання й бесіду”, “Про багатство й злиденність”, “Про сум і про беспечалии”, “Про хвалении”, “Про заздрість”, “Про смесех” (тобто про сміх) і т. д.) видно, що виречення підбиралися по темах і в основному стосувалися
Кожна глава містить близько 20 виречень: на початку її – цитати із книг Священного писання, творів батьків церкви (Іоанна Богослова, Василя Великого, Іоанна Златоуста й ін.). Далі випливають виречення, що належать або приписиваемие античним філософам і письменникам: Аристотелеві, Анаксагору, Пифагору, Демокриту, Сократові, Плутарху, Софоклу, Эврипиду, Феогниду й ін. В історичних анекдотах утримуються епізоди з життя й діянь Олександра Македонського і його батька – Пилипа, спартанських царів Агесилая й Леоніда, афінського державного діяча
От приклади моральних наставлянь із П.: “Хто ставить другові своєму сільця, той сам потрапить у них ногою”; “Все нове краще – і посудини, і одяг, а дружба (краще) – стара”; “Краще зле почути, чим зле сказати”; “Краще хліб із сіллю (є) у спокої й без суму, чим вишукані блюда в дні заколоту й небезпеки”; “Роби сказане, а не розповідай про зроблений”; “Везіння подібно овочу – як пройде час, так і засохне”; “Хто, інших грабуючи, творить (за награбоване) будинок собі, той немов би камені складає на замерзлій ріці”; “Таким будь для батьків своїх, якими хотів би бачити своїх дітей”; “Ворог, що говорить правду, краще лицемірного друга”; Кілька прикладів історичних анекдотів з П.: “Олександр (Македонський), проси якось воїнами вночі напасти на ворогів, сказав: “Не царської мужності (гідна) така перемога”; “Цар Пилип. Поставив якогось друга Антипатрова судити із суддями; потім же, довідавшись, що красить він бороду й волосся, звів його із суддівського крісла, сказавши: “Якщо ти волоссям власним не вірний, те як людям і правосуддю вірний можеш бути?”; “Агесилай сказав. Якийсь перебіжчик прийшов до нього із чужоземців, і коли воєводи запропонували передати йому (під початок) своїх воїнів, то сказав: “Не можна довірити чужих сбежавшему від своїх”; “Диоген сказав. Спрошенний кимсь, чому люди жебраком подають, а мудрим – ні, відповідав: “Тому що кожний побоюється знайти й кульгавість і сліпоту та інші хвороби, але ніхто ж не чекає собі мудрості”; “Эзоп. Цей сказав: “Кожний з нас два мішки носить: один – перед собою, іншої – за спиною.
У передній складаємо чужі гріхи, у задній же – свої”; “Диоген. Цей захопив злодія, кравшего його камені, і коли той став виправдуватися, говорячи: “Не знаючи, що вони твої, украв я”, сказав йому: “А хіба не відав ти, що вони не твої?”; “Диоген. Цьому дали небагато провина на бенкеті, він же, взявши, пролив його. Іншим же, що укоряли його, що погубив вино, так відповів: “Якби я його не погубив, то сам вигин би від вина”; “Солоний.
Цей, спрошенний кимсь, чи коштує йому женитися, відповідав: “Немає! Якщо потвору візьмеш – буде тобі борошно, а якщо красуню – інші на неї захочуть подивитися”.
П. існувала у двох редакціях, що становили відповідно 68 і 44 глави. Посилання на П. ми зустрічаємо вже в літописі під 1186 р.: “Як говориться в Бджолі: славна Війна краще неміцного миру: в удаваному світі живучи, більше зла землям приносять”.
О. В. Творогов
(2 votes, average: 3.50 out of 5)