Твору Віктора Пелевина відрізняються оригінальністю художніх образів, незвичайними сюжетами, місцем дії, а також глибоким психологічним і філософським підтекстом. Автор з точністю геніального художника розкриває характер кожного свого персонажа. Пелевин вкладає у своїх героїв ту життєву силу й натхненність, що якоюсь мірою дозволяє їм продовжувати жити поза сторінками книги.
Саме тому в багатьох читачів Затворник міцно асоціюється з неприборканим бунтарем, а Іван Кублаханов з “стражданням, складеним з атомів щастя”.
Герої
З одного боку, мир не так простий, як може здатися на перший невимогливий погляд.
З
Молодому півневі нічого не залишалося робити, як зблизитися із Затворником, більше старшої за віком птахом, що живе нарочито окремо від всіх інших. Тут, удалині від бурхливо, що протікає в годівниці життя, Шестипалий зненацька довідається дуже багато нових для себе речей Затворник, унікум серед собі подібних, у якімсь змісті курячий вільнодумець і сильна особистість, просто притягає до себе невдачливого пташеняти. Старший товариш, виявляється, багато чого знає про цьому курячому мирке, більше того, завдяки своєму розуму зумів кілька разів уникнути смерті.
Затворник; напевно, утомившись від самітності, приймає дружбу свого молодого друга на нещастя. Тепер у самої стіни, удалині від годівниці, благополуччя й ситих задоволених собою й життям курей ведуться філософські дискусії.
Шестипалий, визнаючи авторитет свого духовного вчителя, “наслухався від нього такого, що в душі в нього увесь час щось поскрипувало й ухало”. Минуле життя здається не більш ніж фантазією або вульгарним кошмаром. Коли ж на настійну вимогу Затворника головні герої перебороли Стіну Миру, перед молодим птахом раптом відкрилися зовсім нові обрії.
Затворник мріє вибратися на волю із цього тісного миру, освітлюваного штучними світилами й опікуваного величезними Богами, що вживають курей у їжу. Він заражає своїм бажанням і свого друга. Курячий мудрець за своє довге життя насправді непогано вивчив курятник, що працюють у ньому Богів-Людей, і навіть вивчив небагато мову велетнів Ця цікава, активна й енергійна крилата особистість уважає, що на волю можна вирватися тільки за допомогою крил. Саме тому, у черговий раз уникши смерті й улаштувавшись у купі ящиків, друзі починають активно розвивати свої крила, надягаючи на них більші гайки й накачуючи м’яза.
Пройшло багато часу, перш ніж крила Шестипалого стали такимиже сильними, як у його вчителя, однак піднятися в повітря поки не виходило.
Затворник уважав, що поле – “це особливий спосіб миттєвого переміщення в просторі”. При цьому, на його думку, основну роботу виконував уявний імпульс, наказ Саме тому півень цілі дні проводив у спогляданні. Невдачі не зупиняють птахів, навпаки, ще більше розохочують їх, і заняття тривають із подвоєною енергійністю.
Можливо, головні герої до кінця життя провели б на купі ганчірок, під надійним укриттям, якби їх не помітив один з Богів.
Він схопив птахів і переніс їх в один з курячих мирів з годівницею посередине. Більше того, він помітив і зацікавився каліцтвом однієї із птахів, тому обмотав йому ногу липкою стрічкою Відтепер Шестипалий був приречений на загальне куряче обожнювання й поклоніння як обранець Бога. Кури уявляють, що в їхньому світі нарешті-те з’явився месія. Затворник, як особистість неабияка, не може спокійно насолоджуватися раптово, що звалилося щастям, – близькістю до годівниці.
Він розвиває бурхливу діяльність, ціль якої образумить курей і хоча б на час урятувати від рішучого етапу або Страшного Супу, як його тут називають.
Найстрашнішим гріхом проголошується обжерливість і надлишкова вага, тому кури розбирають годівницю й годинниками бігають по колу. Залишається один день до рішучого етапу, і Боги звертають увагу, що кури в цьому відсіку дуже худі і їхні варто ще небагато підгодуватися Зненацька один з Богів вирішує залишити собі на пам’ять незвичайні лапки Шестипалого. Переляканий лемент Затворника й відчуття небезпеки змушують молодий птаха почати боротьбу за своє життя.
Клюнувши кривдника, Шестипалий, сам не розуміючи як, виявляється летящим по повітрю. Розпізнавши принцип польоту, до нього приєднується Затворник. Істина виявляється настільки простій, “що за неї навіть кривдно”. У пориві гніву людина кидає у двох півнів, що сказилися, вогнегасник, розбиваючи їм вікно й відкриваючи шлях на волю У багатьох добутках автора головні герої в процесі пошуків, важкої праці й роботи над собою все-таки домагаються своєї мрії, здійснюють поставлені перед собою мети.
Затворник і Шестипалий навчилися літати й знайшли свій шлях до волі. Будучи звичайними бройлерними курми, що виросли на “Бройлерному комбінаті ім’я Луначарского”, вони проте змогли змінити своє життя. Друзі не тільки побачили яскраве сонячне світло, але й залишили далеко за “виродливий сірий будинок”.
Така життєстверджуюча й оптимістична кінцівка знову й знову переконує читача, що навіть самій слабкій істоті підвладно зробити чудо: змінивши себе, істотно модифікувати й увесь навколишній світ. Дуже важливо ніколи не зупинятися на досягнутому.
Більше того, не отчаиваться й не миритися із власною непорядною долею, оскільки, зі слів Затворника, “якщо ти виявився в темряві й бачиш хоча б самий слабкий промінь світла, ти повинен іти до нього, замість того щоб міркувати, має сенс це робити чи ні… просто сидіти в темряві не має змісту в кожному разі”.
(2 votes, average: 4.00 out of 5)