Коли я вночі чекаю її приходу. Життя, здається, висить на волоску. Що почесті, що юність, що воля Перед милою гостею із сопілочкою в руці… А. Ахматова Ім’я Ганни Ахматовій – одне з деяких імен російської поезії XX століття, відзначених у десятиліттях незмінністю читацьких симпатій, хоча революційні потрясіння й соціально-історичні зміни цих років, здавалося б, здатне були безповоротно зрадити забуттю цей неголосно й з більшими перервами звучний ліричний голос. Стисла руки під темною вуаллю… “Отчого ти сьогодні бліда?” – Тому,
Задихаючись, я крикнув: “Жарт Усе, що було. Підеш, я вмру”. Посміхнувся спокійно й моторошно И сказав мені: “Не стій на вітрі” Поезія Ахматової ніколи не була на гребені суспільно-політичних подій, і в цьому змісті її не можна зрівняти не тільки з голосом Маяковського, але й з куди більше близьким їй А. Блоком, що присвятив революції останній високий порив свого поетичного життя.
Однак коло читачів і шанувальників Ганни Андріївни Ахматовій, що змолоду не була обійдена визнанням, в останні роки незмірно розширився. Не повинен бути дуже нещасним И, головне,
Наше століття на землі швидкоплинний, И тісний призначене коло. А він незмінний і вічний – Поета невідомий друг. Так просто, відкрите й жагуче визнавалася в любові читачам Ахматова. Літературна й життєва доля Ганни Андріївни була надзвичайно нелегкої, і через всі випробування вона пройшла з витримкою й достоїнством, які не можуть не викликати поваги.
Мені голос був. Він кликав утешно, Він говорив: “Іди сюди. Залиш свій край глухої й грішний, Залиш Росію назавжди…” Але равнодушно й спокійно Руками я замкнула слух, Щоб цим мовленням невартої Не опоганився скорботний дух. Поетичне ім’я Ахматової в читацькому поданні асоціюється з любовною лірикою
Дійсно, більшість її віршів одухотворено цим прекрасним і високим почуттям. Перед нами любляча, страждаюча, рідше щаслива й ніколи – заспокоєна жінка. Так безпомічно груди холоділи. Але кроки мої були легкі. Я на праву руку надягла Рукавичку з лівої руки.
Здалося, що багато щаблів, А я знала – Їх тільки три! Між кленів шепіт осінній Попросив: “Із мною вмри!” Її лірична героїня плаче й страждає, завмирає від передчуття любові або від її втрати. Глибокі й щирі переживання поетеси знайшли відгук у серцях читачів
Її поезії далека неправда, гра в почуття, манірність. Тільки щирі й глибокі почуття відбиває Ахматова у своїх віршах, тому вони відкриті миру людей, позбавлені навіть натяку на вульгарність. Повинен на цій землі випробувати Кожного любовне катування.
Палю до зорі на оконце свічу И ні про кого не тужу, Але не хочу, не хочу, не хочу Знати, як цілуєш іншу… Її поезію не можна назвати “жіночої, дамської”, з їхньою обмеженістю думки й почуття, представленої, наприклад, у минулому столітті Ростопчиной.
Поезія Ганни Ахматовій – це насамперед дійсність, невыдуманность почуттів, поезія, відзначена надзвичайною зосередженістю й вимогливістю морального початку. Це своєрідний щоденник складного й вдумливого сучасника величної епохи, але відбитої не безпосередньо, як у дзеркалі, а пропущеної через серце поета. Добре тут: і шелест і хрускіт; З кожним ранком сильніше мороз, У білому полум’ї хилиться кущ Крижаних сліпучих троянд. І на пишних парадних снігах Лижний слід, немов пам’ять про тім.
Що в якихось далеких століттях Тут з тобою пройшли ми вдвох. Головна й неизбывная тема Ахматової – любов – ще задовго до охолодної мудрості дійшлої вік ускладнюється й збагачується іншою “повинністю” її життя – покликанням поета. Поезія – вищий суд, перед яким упокорюється навіть невідворотна й безоглядна сила любовних переживань молодості
Спілкування поета зі своєю музою – потреба не менш владна, цінність життя не менш висока. Муза пішла по дорозі. Осінньої, вузької, крутий, И були смагляві ноги Окроплені великою росою… Я, дивлячись їй вслід, мовчала, Я любила її одну, А в небі зоря стояла, Як ворота в її країну.
Поезію Ганни Ахматовій відрізняють шляхетний лаконізм, небагатослівна ємність мовлення, коли за вбогими рядками вірша живе можливість багатьох тонких подробиць і відтінків. Можна багато говорити про чудові риси поетичної майстерності Ахматовій, але зупинимося на одному – її мові.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)