(1896 – 1970)
ДОС ПАССОС, Джон Родеріго (Dos Passos, John Roderigo – 14.01.1896, Чикаго – 28.09.1970, Вест) – американський письменник.
Дос Пассос – один із класиків літератури XX ст. Активний учасник громадського та літературного життя, художник, наділений громадянським темпераментом, котрий наче тримав руку на пульсі часу, Дос Пассос відповідав своєю творчістю внутрішнім потребам “політизованого” часу. У 20- 30-х pp. був дуже популярним не лише у США, а й у міжнародному масштабі, його твори перекладали багатьма мовами, він викликав гостру зацікавленість
Був позашлюбним сином юриста, бізнесмена португальського походження, людини заможної. Матір походила з південної аристократичної сім’ї. Навчався у престижній школі Чоут-скул (1907-1911), де опублікував свої перші літературні спроби. Йому виповнилося 15 років, коли батьки вступили, нарешті, в законний шлюб, У 1912 р. став студентом Гарвардського університету, одного з найкращих у країні, а незабаром дебютував у місцевому журналі “Гарвард манслі” як новеліст, а також поет і літературний критик. Закінчивши університет (1916), вирушив до Іспанії, де із захопленням
Підсумком поїздки став культурологічний нарис “Молода Іспанія”, пізніше перероблений у книгу “Росинант знову в дорозі” (“Rosinante to the Road Again”, 1922); перебування на батьківщині Дон Кіхота спричинило стійку зацікавленість Д. П. культурою іспаномовних країн. У подальшому постійно подорожував Європою, Близьким Сходом, Латинською і Південною Америкою, Закавказзям (1921), Росією (1926), написав декілька томів подорожніх нарисів.
Одразу ж після вступу США у Першу світову війну у квітні 1917 р. Дос Пассос вирушив за океан як водій машини в медичних частинах Франції, Італії, де познайомився з Е. Хемінгвеєм. Він часто перебував у зоні бойових дій. Письменників тривалий час пов’язували дружні стосунки, поки наприкінці 30-х років після подій в Іспанії вони не розійшлись. У 1919 р. він демобілізувався, будучи вже переконаним противником мілітаризму. Разом із Е. Хемінгвеєм, В. Фолкнером, Ф. С. Фіцджеральдом належав до письменників т. зв. “втраченого покоління”, які пройшли через горнило війни та пережили відчуття гострого розчарування і спустошеності.
Дебютував антивоєнним романом “Посвята людини – 1917” (“One Man’s Initiation – 1917”, 1920), герой якого Мартін Хау, образ багато в чому автобіографічний, проникається глибокою неприязню до війни. У цьому творі, фрагментарному, ескізному, близькому до репортажу, Дос Пассос вперше застосував експериментальну техніку розповіді, яка отримає подальший розвиток у романах 20-х – поч. 30-х років.
Роман Доса Пассоса “Три солдати” (“Three Soldiers”, 1921) став одним із найвражаючих відгуків на минулу війну і приніс його авторові заслужену популярність. Дос Пассос оригінально потрактував тему “дегероїзації” війни та армії; він не змальовував батальних сцен, не прагнув приголомшити читачів картинами крові та страждань. У романі прослідковуються гіркі долі трьох американців, представників різних верств суспільства: Дена Ф’юзеллі, фермера Крісфілда та студента-музиканта Джона Ендрюса, постаті, найближчої авторові, людей, зодітих в солдатську форму, зайнятих на тилових роботах, котрих “розмелює” бездушна армійська машина.
У цьому першому романі Доса Пассоса, позначеному продовженням стильових і композиційних пошуків, проявилася глибинна гуманістична тема його творчості – тема захисту особистості, індивідуальності від усіх форм пригнічення і насильства.
Повоєнне десятиліття виявилося плідною порою для Доса Пассоса-художника. Наприкінці 20-х – поч. 30-х років він багато уваги приділяв театрові, працював для театрального об’єднання “Нові драматурги”.
Дуже важливою віхою в житті письменника стала активна кампанія на захист Сакко та Ванцетті. Загибель цих безневинних людей на електричному стільці в серпні 1927 р. вразила Доса Пассоса, привела його до думки про розколеність Америки на “дві нації”. Водночас він ніколи не приставав до жодної політичної партії, декларуючи незалежність своєї позиції.
У ці роки сформувалися основні риси його художнього методу. Його вирізняє особлива чутливість до соціально-економічного життя суспільства, до тих суспільних факторів, які “детермінують” героїв, тяжіння до розлогих панорам, до багатофігурної композиції. Щоправда, його персонажам часто не вистачає психологічної глибини і тонкості.
Для письменника взагалі був властивий соціологічний ухил, характерний для деяких його товаришів по перу, перш за все для Е. Сінклера, С Льюїса, почасти Т. Драйзера. Водночас Дос Пассос був чуйним до нових художніх віянь, він збагатив саму романну форму, оригінально засвоюючи та використовуючи авангардні прийоми в мистецтві. Це доводить його другий значний твір “Манхеттен” (“Manhattan Transfer”, 1924), задуманий як “колективний роман”.
У центрі його – розмаїте, “калейдоскопічне” життя величезного міста Нью-Йорка і його ділового центру – Манхеттена, побудоване як серія епізодів і сцен. Як чергування авторської розповіді з голосами героїв діяло кілька десятків його “мешканців”, поданих фрагментарно, майже пунктирно. Використовуючи принцип “симультанної дії”, намагаючись передати життя героїв у русі, Дос Пассос постійно переключає увагу з одного героя на іншого.
Розпочавши працювати наприкінці 20-х років над своїм найзначнішим, всесвітньо відомим твором-трилогією “США”, він “інтегрував” у її оповідну тканину деякі прийоми кінематографічного монтажу, театрального експресіонізму; він досяг також цікавого “сплаву” художньої белетристики та документального матеріалу.
У трилогії “США” (сюди увійшли романи “42-а паралель” – “The 42-nd Parallel” 1930; “1919”, 1932; “Великі гроші” – “The Big Money”, 1936) Дос Пассос перейнявся новаторським завданням – створити художньо-документальну хроніку тридцятирічного періоду в житті американського суспільства: від іспано-американської війни 1898 р. до кризи 1929 р. Головним героєм трилогії є саме суспільство, що перебуває у процесі історичного розвитку та трансформації. 12 головних дійових осіб трилогії цікавили не тільки і навіть не стільки як особистості, індивідуальності, скільки як представники певних класів, соціальних груп, прошарків. Кожна частина трилогії має свій особливий колорит.
У першій частині дія охоплює приблизно півтора десятиліття, до Першої світової війни. Тут прослідковуються долі представників старшого покоління героїв – Мака, Джені, Дж. В. Мурхауза, Елінор Стоддард і Чарлі Андерсона. їхні сюжетні лінії розгортаються одночасно і паралельно один до одного; при цьому письменник також використовує принцип т. зв. “симультанної” дії. У другій частині йдеться всього про один рік, 1919-ий, з життя країни, рік, позначений соціальними конфліктами.
Тут у розповідь включаються нові герої, представники молодшого покоління, в долях яких війна відіграла вирішальну роль: Джо Вільямс, брат Джені, Евелайн Хетчінс, Річард Елсуорт, Енн Трент (“Дочка “), нарешті, соціаліст Бен Комптон. У третій частині перед нами – повоєнна Америка, яка оговталася від соціальних потрясінь і стала на шлях економічного “буму”, країна, яка жадібно “робить” гроші, швидко зростаюче індустріальне суспільство. Серед героїв трилогії – великі ділки, журналісти, діячі мистецтва, радикальні політики та ін. Кожен із персонажів змальований у дещо сухуватій, протокольній, “анкетній” манері, але всі вони достатньо виразні та рельєфні.
Найкраще письменникові вдалися представники “верхнього” соціального прошарку. Серед них – герой перших двох частин трилогії Дж. В. Мурхауз, розважливий бізнесмен, людина енергійної, “каупервудівської” хватки.
Складним є образ одного із центральних героїв трилогії – Мака, робітника, страйкаря, учасника революційного руху в Мексиці, котрий після тривалих блукань країною замешкав врешті-решт в одному з містечок, де став власником книжкової крамниці. Запам’ятовується Чарлі Андерсон, механік, котрий зробився великим ділком в авіапромисловості; Марго Даулінг, нова кінозірка; Мері Френч – журналістка; Бен Комптон – радикал, соціаліст. У трилогії, як і в багатьох романах Д. П., герої – часто невдахи, люди з трагічною долею; це дало підстави деяким критикам назвати Доса Пассоса співцем “побитої Америки”.
Трилогія – найяскравіший приклад “експериментального” стилю Доса Пассоса, котрий використовує цілий ряд сміливих прийомів: це “Камера-обскура”, “Новини дня” і “Портрети”. Сукупно вони утворюють документальний план цього художнього полотна, даючи можливість письменникові змалювати долі своїх героїв на широкому історичному фоні. За дотепним зауваженням Вс. Вишневського, Дос Пассос “із планіметрії старої літератури переходить у стереометрію життя”.
У “Портретах” письменник подає образи провідних суспільно-політичних діячів епохи: це робітничі лідери (Дебс, Хейвуд), революціонери (Джон Рід, Пакстон Гіббен), учені (Бербанк, Едісон, Штейнмец), президенти (Теодор Рузвельт, Вільсон), магнати великого бізнесу (Моргн, Форд). “Новини дня” складаються з потоку документів: це газетні заголовки, тексти промов, політичні лозунги, популярні пісеньки, які відтворюють атмосферу історичної епохи. “Камера-обскура” – це поєднаний з основною розповіддю “потік свідомості” ліричного героя, його “суб’єктивна призма”, через яку “пропущені” головні події. Іноді “Камера-обскура” подається від імені безіменної, “масової” людини, звичайного американця.
Жоден твір Доса Пассоса не удостоювався такої кількості одностайних компліментів, як завершена трилогія. Вона здобула міжнародне визнання.
У 20-х. – на поч. 30-х pp. Дос Пассос був надзвичайно популярним у колишньому СРСР.
У 1928 р. він приїхав сюди і провів біля півроку, мандруючи країною, особливу увагу приділяючи театрові та кінематографові, досягнення яких він високо поціновував. На межі 20-30-х років радянські критики в дусі тогочасних настановлень сподівалися, що Дос Пассос, поки що “попутник революції”, прийде на “наші барикади”. Після виходу перекладу перших двох частин трилогії в журналі “Знамя” (1933, №5) відбулася дискусія на тему: “Радянська література та Дос Пассос”. Йшлося навіть про “школу Доса Пассоса” у радянській літературі. Потім ситуація радикально змінилася.
Усередині 30-х pp. письменник потрапив у “зону мовчання”; пізніше йому начепили принизливі ярлики “ренегата”, “консерватора”, почали писати про його начебто “деградацію” як художника слова. Що ж трапилося насправді?
Якщо у 20-х pp. він ще не зважився формулювати певну думку про “комуністичний експеримент” в Росії, то після вбивства Кірова (1934) і розпочатого “великого терору” він разом із деякими значними письменниками (А. Жід, А. Кестлер, А. Мальро, Д. Орвелл та ін.) почав відкрито висловлювати свою тривогу, а згодом і протест. Загрозу демократії він убачав не лише у засуджуваному ним фашизмі, а й у тоталітаризмі сталінського взірця.
Критика сталінізму посилилася в нього після відвідин охопленої полум’ям війни Іспанії в 1937 p., де він зіткнувся з діяльністю спецслужб, пов’язаних із НКВС, жертвами яких були безневинні люди, зокрема, перекладач і товариш Доса Пассоса – Хосе Роблес.
Із кінця 30-х pp. Дос Пассос працював над другою трилогією “Округ Колумбія” (“District of Colombia”, 1952), у центрі якої історія сім’ї Спотсвудів, батька та синів. У центрі першої частини трилогії – роману “Пригоди молодика” (“Adventures of a Young Man”, 1939) – наймолодший син, Гленн Спотсвуд, ідеаліст і комуніст, котрий відправився в Іспанію боротися з фашизмом.
Там його звинувачують у “відхиленні” від партійної “лінії”, чіпляють ярлик “троцькіста” і прирікають на загибель. Цей роман остаточно посварив Доса Пассоса з “лівими”. Під час Другої світової війни Дос Пассос багато мандрував країною, згодом працював кореспондентом на Тихоокеанському театрі бойових дій (1945), активно займався публіцистикою.
Тоді ж написав другий роман “Номер перший” (“Number One”, 1943), в якому йшлося про долю старшого брата Гленна – Тайлера Спотсвуда, котрий зв’язався зі спритним політиком Чаком Кроуфордом. Це була цікаво задумана викривальна постать демагога, яка прозоро натякала на Луїзіана Х’ю Лонга, діяча ультраправого, профашистського штибу, вбитого у 1935 р. своїми супротивниками. Постать Х’ю Лонга з його схильністю до диктаторства також слугувала моделлю для образу Віллі Старка в романі Р. П. Воррена “Усе королівське військо”.
У заключній частині трилогії “Великий задум” (“The Great Design”, 1949) головним героєм став Херб Спотсвуд, голова родини, розчарований ліберал, жертва спритних вашингтонських політиканів, проводирів рузвельтівського “нового курсу”. Трилогія, написана, на відміну від трилогії “США”, в основному у традиційній манері (особливо це стосується перших двох книг), була в художньому плані дещо слабшою від попередніх книг Доса Пассоса. Вона відобразила розчарування письменника у радикалізмі, містила критичні випади на адресу комуністів і сатирично змальовані постаті “прогресистів”.
У 1947 р. Дос Пассос потрапив у автомобільну аварію, під час якої загинула його дружина, а сам він отримав важкі травми і втратив одне око. Попри це, видужавши, він продовжував працювати з не меншою інтенсивністю. На схилі літ шлях письменника нерівний: він, як і раніше, багато писав, але вдалі книги чергувалися з “прохідними”, естетично бідними.
Дос Пассос завжди багато сил віддавав публіцистично-нарисовій роботі; його твори в цьому жанрі, ще до кінця недосліджені, складають 18 томів. Із кінця 30-х років наполегливо захищав демократичні ідеали та демократичні інститути Америки, доводячи їх докорінні переваги над тоталітарними системами. Уже в 1947 р. він висловив переконання у тому, що “світ стає музеєм невдач соціалізму”, а в 60-х роках передбачив, що Східна Європа звільниться від марксистських режимів.
З кінця 30-х років він розпочав працювати в новому науковому жанрі як історик, трудився в архівах; консультуючись зі спеціалістами, опублікував серію історичних портретів Гамільтона, Пейна, Франкліна, а також фундаментальну монографію “Розум і серце Джефферсона” (“Mind and Heart of Jefferson”, 1954). У 60-70-х pp. він інтенсивно працював як романіст (“Перспективи перед нами” – “The Prospect Before Us”, 1950; “Обрана країна” – “Chosen Country”, 1951; “Великі дні” – “The Great Days”, 1954), писав мемуари (“Найкращі роки” – “The Best Times”, 1956), виступав як культуролог (книга про Бразилію), опублікував два томи публіцистики (“Тема свободи” – “The Theme Is Freedom”, 1956; “Події та декларації” – “Occasions and Protests”, 1966). Зниження естетичного рівня його художньої прози було, мабуть, пов’язане і з тим, що він дещо розкидався, працював і як белетрист, і як учений, публіцист. Розмірковуючи наприкінці життя і над своїм художнім внеском, він означав свої романи “сучасними хроніками”, а себе сприймав як своєрідного літописця історичних подій, свідком яких він був. Він не лише відображав суспільство в його історичному поступі; весь його тривалий письменницький шлях був процесом виховання Доса Пассоса.
Через те поширена теза про те, що, розпочавши як “радикал”, Дос Пассос закінчив його як “консерватор”, потребує коректив. Насправді вся його письменницька кар’єра була надихнута “боротьбою людини проти інститутів, що пригноблюють її”. Якщо щось і змінювалося у нього, то лише думка про найбільшу небезпеку.
Спочатку він убачав її у “всесиллі грошей”, пізніше – у “сучасній державі”, в її “тоталітарних і бюрократичних структурах”.
Українською мовою окремі твори Доса Пассоса переклали В. Мисик, Г. Касьяненко, М. Лисиченко.
Б. Гіленсон
(1 votes, average: 5.00 out of 5)