Борис Грінченко – письменник, громадський діяч, упорядник першого “Словника української мови”. Ним зроблений також важливий внесок у скарбницю української літератури.
Над його творчою спадщиною в сталінську добу був вчинений брутальний поглум. Піднесений у перші роки по своїй смерті та в першій половині 20-х років українськими діячами на недосяжну висоту, він був перетворений у нікчемність і, по суті, перестав існувати як явище української літератури. Вчорашній “учитель життя”, “пророк”, “апостол” трактувався
Виходець з Харківської губернії, Б. Грінченко понад Десять років свого життя віддав освітній діяльності, шість з яких працював у приватній школі просвітительки X. Алчевської. Як педагог і аналітик, визначався прогресивними переконаннями, піддавав різкій критиці самодержавну систему освіти. Написав для освітян ряд розвідок, читанку “Рідне слово”, “Українську граматику для науки читання й писання”. Є автором ряду літературних творів: “Сонячний промінь”,
“Екзамен”,”Непокірливий” тощо. Ці твори об’єднує одна тема – доля інтелігенції, її зв’язок з народом. Так уже в першому великому творі “Сонячний промінь” Б. Грінченко говорить про народолюбну інтелігенцію. Сонячний промінь, у розумінні автора, символ знань, якими інтелігенти – культурники прагнуть просвітити селян з метою поліпшення їх долі.
Цим твором Б. Грінченко не лише порушив одну з важливих проблем часу, а й зробив власний внесок у розробку в українській літературі теми-доля сільського вчителя.
У повісті “На розпутті” автор показує реальне становище інтелігенції, яка не знає, як діяти, як зблизитися з народом. Головні герої повісті – Гордій і Демид. Гордій – представник “інтелігенції панства”, Демид – “інтелігенції мужика”.
На думку Грінченка, щоб зблизитись з простим народом, треба витіснити “інтелігенцію панства” “інтелігенцією мужика”. Демида письменник характеризує як представника освітян, здатних повністю підпорядкувати себе інтересам експлуатованих.
На думку Франка, в повісті “На розпутті” Б. Грінченко показав зародження нового типу радикального демократа. Менш узагальнено, але більш об’єктивно долю сільського вчителя-просвітителя письменник змальовує в творах малих епічних жанрів, зокрема в оповіданнях “Украла”, “Екзамен” та інших.
Особливо мене вразило оповідання “Украла”, в якому Грінченко змальовує образ сільського вчителя Василя Митровича. Він – добра, поважлива людина, чуйна до людського горя. Маючи добрі знання з дитячої психології, Василь Митрович вміє знайти ключик до серця кожної дитини. І коли дівчина Олександра, дочка писарчука і п’янички, попала в біду (украла хліб у своєї подруги), і вчитель не залишає її одну: він запрошує дівчину до своєї хати, пригощає, говорить лагідні слова. Своїм вчинком Василь Митрович виховує в школярів кращі мора якості.
Співчуття Олександрі, намагання підтримати ту хвилину, коли однокласники звинуватили дівчину крадіжці, – це урок гуманності й доброти.
Особливістю творчості Б. Грінченка є те, що він проблеми з життя села часто розкриває через образи дітей Про такий підхід автора свідчать оповідання “Хата”, “Непокірний”, “Дзвоник”, “Олеся”, “Грицько” та інші.
Загалом, твори Б. Грінченка, присвячені просвітительству, відіграли велику роль у розвитку української прози. Сам письменник зізнавався, що займався літературною роботою не тому, що почував у собі талан художника, а тому, що бачив у ній основний засіб сприяти культурному піднесенню і пробудженню свідомості мас.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)