Л. М. Толстой із симпатією ставиться до князя Волконського, людини розумної, що весь час перебуває в пошуку. Але читачі, думаю, ставляться до нього по-різному: для одних він дуже розумний, категоричний, для інших – людина тонкої душі, але вихований у суворих правилах. Великий вплив на формування його характеру мала родина.
Л. М. Толстой розповідає про родину Волконських починаючи з 1805 року. Це була родина, де у відносинах між батьком, сином і дочкою були суворо окреслені межі. У поведінці відчувалися деяка відчуженість, шана і повага. Коли
Волконські честолюбні, але мрії їх – не про нагороди. Князь так пояснює П’єру свій відхід на війну: “Я йду тому, що це життя, яке я веду тут, це життя – не для мене!” “Хочу слави, хочу бути
Серед цього повного божевілля, що охопило всіх, Волконський робить те, що задумав ще перед боєм. Підхопивши важкий прапор, він кинувся вперед, але зумів пробігти лишень кілька кроків. Поранений, він стікав кров’ю на Праценській горі і майже в забутті почув: “Яка прекрасна смерть!” Це говорив про нього Наполеон – його герой, його кумир, але “…у ту хвилину Наполеон здавався йому таким незначним і маленьким у порівнянні з тим, що відбувалося між його душею і цим високим нескінченним небом…” Так розпорядилася доля в цьому життєвому епізоді… А що зрозумів князь Андрій? Що колишні прагнення до слави, популярності суєтні і тому незначні.
Чогось іншого повинна шукати людина в житті. Але чого? Цього він поки що не знає.
Ще одним важливим моментом у долі Волконського стала його зустріч і розмова з П’єром Безуховим у маєтку Волконських. П’єр щасливий, він вважає, що знайшов сенс життя – жити для інших. Князь Андрій слухає все це недовірливо і похмуро. Він начебто соромиться слів П’єра. Сам він вважає, що треба жити так, щоб не робити нікому зла, тоді і добро розквітне само собою.
Без цієї суперечки неможливе було б внутрішнє відродження князя Волконського. Але попереду ще багато надій і розчарувань. Приїзд у Отрадне у справах батька – ще одна зустріч з долею й випробування. Зустріч у маєтку Ростових з Наташею – подарунок долі.
Так почалося це кохання, якого ніколи не міг зрозуміти старий князь Волконський і так добре зрозумів П’єр. Так почалося це дивне кохання двох дуже різних людей, – може, тому і покохали вони одне одного, що були такими різними. За кожним з них – свій світ,,і покохати – одне, а зрозуміти – інше. Розумний, зрілий, досвідчений князь Андрій не розуміє Наташу. Хто винен у тому, ідо відбудеться через кілька місяців?
Наташа, що не дочекалася нареченого; старий князь зі своєю упертістю; Андрій, що підкорився батькові? Ніхто не винний: усі жили відповідно до своїх характерів, і це не могло скінчитися благополучно. Або знову… доля?
Кодекс честі, за яким живе князь Андрій Волконський, може сьогодні здатися застарілим. Чому він повинен піклуватися про честь дівчини, яка його обдурила? Навіть ображений, навіть принижений, князь Андрій не може принизити жінку. Честь Наташі залишається для нього священною. Війна ввійшла в життя людей зненацька…
П’єр і князь Андрій ведуть розмову перед Бородінським боєм. Князь Волконський упевнений у перемозі на полі Бородіна: “Я вважаю, що від нас дійсно буде залежати завтрашній день, від того почуття, що є в мені, у ньому, – він показав на Тимохіна, – у кожному солдатові”. Ця розмова була дуже важлива для князя Андрія. Як це часто буває, висловлюючи свої думки, він сам ясніше починає розуміти те, про що уривками міркував на самоті.
Бородінський бій, кров і страждання людей, вигляд пораненого Курагіна – все це поверне його до думки про прощення, до бажання жити для людей: “Князь Андрій згадував усе, і захоплююча жалість і любов…. наповнили його щасливе серце. Князь Андрій… заплакав ніжними, любовними сльозами над людьми, над собою і над своїми оманами”. Тільки тепер йому відкрилася та терпляча любов до людей, якій учила його княжна Мар’я. Навіть до свого ворога – Анатолія Курагіна – він уже не почував злості.
У Толстого немає щасливих завершень усіх колізій. Його герої далеко не завжди одержують заслужене щастя, їхні життя складні, їхня доля багато в чому залежить від них самих… Я вважаю, що князь Андрій Волконський заслужив іншу долю, і для такої думки є підстави: з перших сторінок роману він постає сильною особистістю. Це, по-моєму, не тільки найрозумніший і найнеординарніший герой Толстого, але і найчарівніший.
Смерть його здається безглуздою. Але так вирішила доля… І так нерідко буває в житті, що гинуть кращі…
(2 votes, average: 3.00 out of 5)