Чи не найбільш недоторканними залишилися хрестини – комплекс обрядових дій, спрямованих на прилучення дитини до сім’ї, общини та християнського світу. Розрізняють декілька варіантів хрестин – переважно народні, суто релігійні та змішані. Найбільш поширений на Україні останній варіант: спочатку дитину хрестять у церкві, а потім у родині влаштовують гостину. Колись було заведено, йдучи до церкви, стелити на поріг верхній одяг, на котрий клали дитину. Після того як мати тричі переступала через дитину, кума брала її на руки та виносила
Там баба клала під поріг ніж, а кума, переступаючи поріг, подавала ножа через вікно. Після цих магічних обрядів куми несли дитину до церкви на хрещення.
Узагалі вважається, що доки дитина нехрещена, мати не може її годувати. Проте сьогодні з хрестинами надто не поспішають: на жаль, подекуди до них звертаються лише у випадках небезпеки життя дитини.
В обряді хрестин важливу роль відіграють куми, або другі батьки новонародженого (у церковному варіанті – хрещені батьки), яких запрошує батько немовляти, приходячи з хлібом. (До речі, колись можна було обирати до п’яти – десяти пар кумів.)
Відмова
Відповідальність у кумів дуже велика: вони справляють для хресника всі хрестильні обряди, пострижини, обов’язково відвідують його на день народження, забезпечують його” так би мовити, духовною їжею (рідні батьки мають опікуватися матеріальним добробутом дитини), проводжають до школи, супроводжують у день весілля (у весільному обряді хрещені батьки відіграють особливо важливу роль), беруть участь у гостині під час заручин, дають своє благословіння своєму хрещеникові, не просто присутні на весіллі – їм відводять почесні місця, вони, зрозуміло, дарують дорогі весільні
Подарунки.
У свою чергу батьки похресника несуть кумам пироги, а підростаючі похресники щороку провідують своїх других батьків (і бабу-повитуху), несучи їм так звану “вечерю” – святу вечерю.
На Холмщині ще й досі існує звичай пошанування першого кумівства, – такого кума садовлять на солому на санях і везуть від його хати до хати батьків дитини з пошаною. При кінці обряду такий кум повинен викупитися.
..
Як завивати дитину до хреста, то кума або мати дитини кладуть під полотно, в яке завинуте дитя, голку, щоб дівчина стала доброю кравчинею, чи олівець, щоб дитина добре
Вчилася, або ж хліб і гроші, щоб дитина ніколи не голодувала й не бідувала тощо.
В церкві до хреста має тримати дитину трохи кум, а трохи кума. Вважається доброю ознакою, коли під час хрещення дитина плаче. Навіть не просто доброю, а необхідною.
Раніше, якщо мовчало, навіть трохи щипали, щоб кричало – щоб на життя йшлося. Якщо мовчить – то неприродно й вельми підозріло. Адже саме хрещення, як уже зазначалося, – це обряд “виривання” нового члена Церкви з-під влади диявола чи нечистого взагалі. І, коли дитина не реагує, то сидить в ній диявол міцно.
Як воно відіб’ється на подальшому житті малюка – хто знає… Тож не дратуйтеся й не соромтеся, якщо ваше немовля “розривається” в церкві, аж заходиться. Нехай вам здається, що зараз стіни потріскаються, – а он, мовляв, сусідський спить, як янгол.
Пам’ятайте: наші мудрі прабатьки ніколи непотрібне не говорили.
..
Рідні батьки таїнство хрещення спостерігати не повинні. Найкраще, якщо залишаться вдома. Як приносять дитину з церкви, рідний батько чи мати бере від хрещених батьків охрещену дитину у свої руки та кладе в колиску.
По тому справляють хрестини, причому дитині бажається щастя та здоров’я. Робляться маленькі букетики з барвінку, калини, м’яти тощо та роздаються гостям; ці квіти, принесені додому, приносять щастя господарям. За ці букетики даруються дрібні гроші.
На хрестинах всі сидять за столами, пригощаються та співають пісень. Співають пісень різноманітних, які хто знає: і веселі, і сумні. Переважають на хрестинах однак пісні веселі, жартівливі, бо той обряд є радісним.
Але в Піст пісень співати не годиться.
Слід зазначити, що породілля й дитина увесь цей час легко підпадають пристріту, а тому їх конче бережуть від цього, завішуючи та закриваючи від очей не тільки чужих, але й своїх.
По хрестинах, другого дня, справляють похрестини – в шинку частують кумів та бабу, інших гостей.
Щоправда, спостерігаємо таке: із плином часу родини, хрестини та похрестини злилися в одне. Прискорений темп життя, нестроге дотримування святих для наших пращурів
Обрядів і брак коштів – ось сумні причини того, що такий важливий звичай, який не терпить поспіху, квапливості, сьогодні виглядає дещо “зібганим”.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)