Література Латинської Америки в цей час являє собою складний комплекс національних літератур більш ніж двох десятків країн, що говорять на романських мовах. У даному огляді ми обмежимося розглядом дитячої літератури тих країн Латинської Америки, де говорять на іспанській і португальській мовах.
Своєрідність національної літератури кожної з латиноамериканських країн надзвичайно велико, разом з тим є чимало загальних закономірностей у становленні й розвитку всієї латиноамериканської літератури, пов’язаних зі спільністю історичних
Багато письменників жили й працювали те в Аргентині, то в Чилі, то в Перу, і тому їхня творчість виходить за рамки тільки однієї національної літератури. З огляду на сказане вище, а також недостатню розробленість проблеми розвитку дитячої літератури в багатьох країнах Латинської Америки, Мова йтиме про історій і сьогоднішній день латиноамериканської літератури в цілому.
Сучасна культура Латинської Америки складалася
У той час як більшість індійських племен, що говорили на різних мовах і діалектах, у процесі завоювання й колонізації було безжалісно винищене або відтиснуто в глиб континенту, індіанці – носії високої культури ацтеків, майя й інків, незважаючи на жорстокі переслідування, зуміли в певній мері зберегти свою самобутність і, змішавшись із завойовниками, вихідцями з Іспанії й Португалії, вплинули на нову культуру, що складалася.
З кінця XVI століття починається масовий ввіз негрів-рабів, використовуваних як робоча сила в першу чергу в країнах басейну Карибського моря, а також у Бразилії. Своєрідні звичаї, вірування й фольклор африканців вплинули на культуру цих країн.
Таким чином, і в народній Творчості, і в літературних творах – у всіх значних утворах культури Латинської Америки – простежується взаємодія трьох цивілізацій, що створило ту неповторну органічну єдність, що являє собою нині культура цього регіону.
Основою Латиноамериканського фольклору є казкові сюжети, привезені іспанцями й португальцями з Європи, усне творчість негрів, казки й легенди індіанців – корінного населення континенту.
Католицька церква вогнем і мечем насаджувала християнство в знову відкритих землях Нового Світла. Місцевих жителів і невільників, завезених з Африки, насильно хрестили, але вони продовжували таємно сповідати релігії своїх предків. Індіанці й негри шанували католицьких святих і в той же час поклонялися своїм древнім богам, зберігаючи багато язичеських обрядів. Все це знайшло своє відбиття у фольклорі.
В усній народній творчості різних країн Латинської Америки часто зустрічаються сюжети казок європейського походження. Отут Золушка й Червона Шапочка, королі з казковими принцесами й велетні-людожери, дурні чорти й багато інших персонажів європейського фольклору. Однак, потрапивши на латиноамериканський грунт, вони трансформувалися; традиційні сюжети європейських казок випробували на собі вплив місцевих, у першу чергу індійських, сказань і легенд.
Фольклор Африканських племен є невід’ємною частиною усної народної творчості Антильських островів і тропічних країн Південної Америки (Бразилія, Венесуела, Колумбія.). Барвистість і музикальність народних казок у цих країнах зобов’язані своїм походженням обрядовим діям негрів. Ряд сюжетів африканського фольклору (міфи про походження тих або інших явищ і предметів, про змагання тварин і багато хто інші) вигадливо переплітається з індійськими, і в цей час у багатьох казках важко розділити індійські й африканські фольклорні елементи.
Індійські казки й легенди – третій, найбільш своєрідний, джерело латиноамериканського фольклору. Міфи й міфологічні казки індіанців оповідають про походження світу й тварин, небесних світил і явищ, особливостей рельєфу (гір, рік), про добування вогню й т. д. Ці міфи й казки пронизані поетичним сприйняттям миру. Фантастичн і реальне співіснують у них. Відповідно до міфів походження того або іншого явища пояснюється якою-небудь подією, случившимся за давніх часів.
Так, уперше люди навчилися добувати вогонь, ударяючи камінь об камінь, а ніч вони відібрали в змії, наділивши її замість отрутою.
У багатьох індійських племен існував тотемізм – подання про надприродний зв’язок між людьми й тваринами, які є предками певної групи людей. Численні сліди тотемических подань виявляють казки й міфи майже всіх індійських племен. Казки про тварин займають величезне місце в індійському фольклорі й нараховують безліч сюжетів. Ці казки часто об’єднані в цикли, де повествуется про різні пригоди того самого героя. Таким героєм може бути, скажемо, мудра черепаха й хитрий лис, дурнуватий ягуар і недалекий койот.
Однак, як правило, хто б не був героєм анималистических казок, він шахраюватий і заповзятливий і завдяки своїй хитрості й спритності обов’язково виходить переможцем у різних ситуаціях. Один з улюблених сюжетів подібного циклу казок про тварин – сюжет про змагання, де обіграються побутові деталі й звички різних тварин. Причому для казок цього циклу характерна відсутність прямого повчання й моралізації. Як і в казках багатьох інших народів, в індійських казках тварини вподібнюються людині: вони вміють говорити мовою людей і володіють їхніми властивостями.
Та й не тільки тварини, але й рослини, і стихії “на рівних” розмовляють із людиною.
Поряд з казками, де на перший план виступає комічний початок, існує безліч героїчних сказань про тих, хто добув вогонь, навчив людей полюванню й ремеслам, перемогли ті або інші чудовиська. На відміну від фольклору північноамериканських індіанців, що уже давно став надбанням російської культури, легенди й казки південноамериканських індіанців, записані дослідниками в XIX-XX століттях, уперше з’являються російською мовою лише в 60-х роках нашого століття.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)