Декламативна поезія (лат. declamatio – вправи з красномовства)- переважно віршовані літературні твори, придатні для сценічного виголошення. У них яскравіше, ніж в інших, виражені відповідні стилістичні прийоми, риторичні фігури, логічна композиційна тріада – теза, антитеза, синтез. Виникла у Стародавній Греції. В Україні культивувалася з кінця XVI ст. у братських школах, де риторику викладали разом з піїтикою і були обов’язковими вправи проголошення “орацій” (промов) та складання і декламування віршів. Тодішнім зразком Д. п. є відомі
Д. п. має тривалу історію розвитку в період бароко, класицизму, зазнала якісно нових змін у новій українській літературі, коли літературні твори стали елементом, різноманітних концертних програм на урочинах, зібраннях, фестивалях. Це викликало потребу в спеціальних збірниках-декламаторах, що їх видавали в Україні і в країнах поселення українців, наприклад, “Розвага” (К., 1908), “Сніп” у 2 т. (Вінніпег, 1938) та ін. У свій час організатор літератур і. но-музичних програм для відзначення історичних, церковних”
Характерною прикметою високохудожніх декламативних творів є логічний пуант, що нерідко звучить як крилатий вислів: Довго нас недоля жерла, Досі нас наруга жре, Та ми крикнім: “Ще не вмерла, Ще не вмерла і не вмре!” (І. Франко).
(2 votes, average: 5.00 out of 5)