Закінчується ще один навчальний рік. Скоро продзвенить останній дзвінок, почнуться літні канікули. Цього літа мені хочеться поїхати в маленьке мальовниче карпатське село до своєї бабусі.
Саме там народилася моя мати, гам минуло її дитинство, там вона познайомилася з батьком. Тому цей край – батьківщина-нашої сім’ї.
Мені хочеться поїхати туди ще й тому, що саме гам можна дооре відпочити. Околиці села – найкрасивіші місця у світі. Біля кожної хати великі садки і багато-багато квітів.
Поля пшениці і жита, наче золоте коло, оточують
А десь там, вдалині, починається великий ліс. Він, мабуть, схожий на інші, але є в ньому щось таке, особливе, своє, чого немає в інших лісах.
А ще в селі на мене чекає багато гарних і вірних друзів. Кожного разу, під’їжджаючи туди, починаю хвилюватися. Це через те, що знову побачу давніх знайомих.
Якими вони стали: за цей рік? Як зустрінуть мене? Але хвилювання мої даремні.
Завжди ці зустрічі дарують багато радощів.
Протягом літа я не сумую зі своїми однолітками: так багато у нас різних справ і розваг. Тільки наприкінці канікул починаю сумувати за містом, школою, мамою і татом.