“Давня казка” – дуже небезпечний твір. Він настільки простий за формою, що здається простим для розуміння. Відтак на читача постійно чатує небезпека сприймати “Давню казку” як казку. Насправді, я б не порушував цієї теми, як неповне, неуважне прочитання цього твору не було таким поширеним.
На жаль, багато хто не вдумується у зміст прочитаного. Тому мій твір складатиметься з двох частин. Відповідно, з давньої казки про “Давню казку” і з правди, суб’єктивної, звісно, про ту ж саму “Давню казку”. Поема Лесі Українки
Фактично, це казковий сюжет, створений для того, аби розважити читача, бо образи Поета і рицаря Бертольдо досі цікаві, а у самому тексті багато влучних фраз, прихованих дотепів і жартів. На користь того, що твір варто сприймати суто як казку, таку собі літературну забавку, свідчить композиція: частини між собою, а в цілому дуже скидаються на фольклорний твір із певними повторами, алегоріями, обігруванням однієї події. Тобто це вдала спроба фольклорної стилізації, дотепна, цікава, розважальна.
Зараз дещо застаріла за формою, але все-таки і досі
Насправді, попередній абзац – це не просто “доведення від противного”, адже багато хто дійсно сприймає цей твір саме так. Навіть найпростіші за формою твори іноді варто розшифровувати, інтерпретувати, а зовнішня простота часів є ознакою глибокого змісту, так само, як зовнішня іронічність часто є ознакою внутрішньої надривної серйозності. Це вже правда.
Відтак, моя правда про “Давню казку”. Стиль цього твору у поєднанні робить поему більш ніж серйозною. Бо за конфліктом Поета і Бертольдо стане просто конфлікт “влади” і “свободи слова”, а й конфлікт матеріальних цінностей із духовними.
А це вже, вибачте, не жарти.
Насправді, якщо трошки абстрагуватись від поверхового сприйняття, не спускатись у глибини, це великий конфлікт світоглядів: Поет стверджує, що має справжні неоціненні багатства, бо його думи-чарівниці можуть дістати йому все, що тільки заманеться. Поет почувається вільним, адже йому доступний пік творчості, світ Слова, світ духовності, водночас він не зв’язаний земним, матеріальним, приземленим. На все це Бретольдо відповідає: “Із задоволенням змінив би химерний світ фантазії на реальний замок чи маєток”. Окрім конфлікту персонажів, це, повторююсь, конфлікт світоглядів. Із цієї точки зору актуальність Лесі Українки не треба окремо доводити. Можна, не виходячи з дому, як кажуть, пригадати своїх знайомих, – і більшість із них легко розподілиться на прихильників Бретольдо або Поета.
Фактично “Давня казка” не є казкою навіть не тільки тому, що її персонажі так чи інакше існували, а й тому, що ці персонажі існуютьі донині.
Якщо існують персонажі, існує й між ними конфлікт. І він-таки насправді існує. Окрім конфлікту духовного й матеріального, сюжет “Давньої казки”, завдяки своїй універсальності, легко трансформується в конфлікт влади й преси. ФАктично, “Давня казка” зображує середньовічну пресу у конфлікті з середньо-вічною владою – це окрім усього іншого. Тут щодо актуальності твору – коментарі взагалі, як на мене, зайві.
Така вона – вже, мабуть, не нова для уважних читачів правда про “Давню казку”.
А коли війна скінчиться Того діла й того слова, То скінчиться давня казка, А настане правда нова.
І тут постає питання: то скінчилась “Давня казка” чи все ще триває? На жаль, Незважаючи на навколишню дійсність, навряд чи можна стверджувати, що правда вона вже настала. (Подумати тільки, сто років минуло, а змінилось не так вже й багато!..) Особисто я ризикну стверджувати, що давня казка, якщо ще не скінчилась, то вже майже добігає кінця.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)