Долинина Н. Прочитаємо “Онєгіна” разом. Спб.: “Ліцей”, 1998.
Лотман Ю. М. Роман Пушкіна “Євгеній Онєгін”: Коментар. Спб., 1995.
Михайлова Н. И. “Собранье строкатих глав”: Про роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”. М., 1994.
Що НеПам’ятає В. Книга, звернена до нас. “Євгеній Онєгін” як “проблемний роман” // Література в школі, 2000, № 1, 6.
Достоєвський Ф. М. Пушкін. Нарис. У кн.
Достоєвський Ф. М. Вибрані праці. М.: “Художня література”, 1990.
Час створення роману: травень 1823 – жовтень 1831 року. Перше згадування
Образи Онєгіна, Тетяни й автора – центральні в образній системі добутку.
В. Г. Бєлінський назвав “Онєгіна” “енциклопедією російського життя”.
Виходить, автор оцінює александровскую епоху й “зсередини”, і з епохи інший – миколаївської.
Відбулася зміна епох: робота над романом почата при Олександрі I, продовжена й закінчена в царювання Миколи I, коли всі моральні орієнтири в суспільстві різко змінилися.
Ці роки непрості й у біографії самого поета. Традиційно творчий шлях Пушкіна ділиться на наступні періоди:
– до 1816 року (епоха учнівства);
– 1816-1823 (рання творчість, коли остаточно визначився й зміцнів власний його поетичний голос);
– 1823-1830 (зріла творчість);
– 1830-1837 (пізній період).
Робота над романом у віршах почата в переломному для автора 23-м року. 1823-1824 роки – кризові в житті А. С. Пушкіна. Кінець південного посилання, висилка в Михайловское під нагляд батька; серйозна переоцінка цінностей, що супроводжувалася відходом поета від романтизму…
У його Творчості усе сильніше проявляються реалістичні тенденції.
Метод реалізму припускає відсутність заданості, споконвічного чіткого плану розвитку дії: образи героїв розвиваються не просто з волі автора, розвиток обумовлений тими психологічними й історичними рисами, які закладені в образах. Завершуючи VIII главу, автор сам підкреслює цю особливість роману:
И далечінь вільного роману
Я крізь магічний кристал
Ще неясно розрізняв.
Визначивши в присвяті П. А. Плетньову роман як “собранье строкатих глав”, Пушкін підкреслює ще одну ключову рису реалістичного добутку: роман як би “розімкнуть” у часі, кожна глава могла б стати останньої, але може мати й продовження, відкритим може вважатися й фінал “Онєгіна”. Пушкіна видавав “Євгенія Онєгіна” главами – у міру написання, тим самим підкреслюючи самостійну цінність кожної глави. Реалистично й сама назва роману, тому що воно йде врозріз із літературними традиціями, що існували в ту пору: відсутній так звана експлікація, тобто розгортання, роз’яснення назви-ім’я героя (“Памела, або Нагороджена чеснота”).
М. Лотман, вибором назви роману “…визначалися жанрова Природа тексту й характер читацького очікування. Включення в назву не тільки ім’я, але й прізвища героя, причому не умовно-літературних, а реально-побутових, можливо було лише у відносно невеликому колі жанрів, орієнтованих на сучасний зміст і создающих ілюзію істинності події” (Лотман Ю. М. Роман А. С. Пушкіна “Євгеній Онєгін”: Коментар. Спб., 1995). По-своєму підсилюють атмосферу “реальності” героїв і їхніх доль уплетені в тканину роману “документи” – листа Тетяни й Онєгіна й пісня дівчин.
Крім того, важливу роль у створенні “ефекту вірогідності” що відбуває грає перетинання романного часу й реального, зустрічі героїв “Євгенія Онєгіна” з реальними людьми, сучасниками Пушкіна, що мають достатню популярність. Так, Онєгін – приятель Каверіна:
До Talon помчався – він упевнений,
Що там вуж чекає його Каверін…
Тетяна в Москві зустрічається з Петром В’яземським:
До неї якось В’яземський підсів…
Тому ж завданню підпорядковане й перетинання літературного часу й простору роману із часом і простором інших художніх творів. Текст роману насичений літературними ремінісценціями – Онєгін рівняється те з реальним Чаадаєвим (“Другий Чадаев, мій Євгеній…”), те з героєм комедії “Горі від розуму” Чацким (нагадаємо, що в образі Чацкого Грибоєдов відбив деякі риси П. Я. Чаадаєва). На іменини Тетяни приходять герої Фонвізіна – “Скотининых чету сива”.
Одна із цілей цього прийому – відтворення справжньої культурної атмосфери епохи.
Реалізм вимагає, щоб у добутку відчувався рух часу (зрівняєте, наприклад, з романтичною поемою Пушкіна “Цигани”, де байдуже, триває дія місяць або рік). Як би відзначаючи тимчасові проміжки, події яких не відбиті в романі, Пушкін прибігає до прийому опущених строф (наприклад, фіктивний пропуск для позначення минулого часу в I главі – строфи XXXIX-XLI).
Вони не включені в основний текст роману, але нескінченно важливі для глибокого цілісного сприйняття пушкінського добутку: духовна еволюція героя все-таки відбувається в романі, хоча й за рамками сюжету.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)