Він по-французькому зовсім
Міг висловлюватися й писав;
Легко мазурку танцював
И кланявся невимушено…
………………………………………
Онєгін був, по мненью багатьох
(Суддів рішучий і строгих),
Учений малий, але педант,
Мав він щасливий талант
Без принужденья в розмові
Торкнутися до всього злегка,
З ученим видом знавця
Зберігати молчанье у важливій суперечці
И збуджувати посмішку дам
Вогнем нежданих епіграм.
………………………………………
Він
Щоб епіграфи розбирати,
Поговорити про Ювенапе,
Наприкінці листа поставити vale,
Так пам’ятав, хоч не без гріха,
З Энеиды два вірші.
Він ритися не мав полювання
У хронологічному пилу
Побутописання землі;
Але днів минулі анекдоти
Від Ромула до наших днів
Зберігав він у пам’яті своєї.
Високої пристрасті не маючи
Для звуків життя не щадити,
Не міг він ямба від хорея,
Як ми не билися, відрізнити.
Сварив Гомера, Феокрита;
Зате читав Адама Смита
И був глибокий економ,
Тобто вмів судити про те,
Як держава багатіє,
И
Не потрібно золота йому,
Коли простий продукт має.
………………………………………
Але в чому він щирий був геній,
Що знав він твердіше всіх наук,
Що було для нього измлада
И праця, і борошно, і відрада,
Що займало цілий день
Його тужну лінь, –
Була наука страсті ніжної…
………………………………………
Як рано міг він лицемірити,
Таїти надію, ревнувати,
Разуверять, змусити вірити,
Здаватися похмурим, знемагати,
Бути гордим і слухняним,
Уважним і байдужим!
Як томно був він мовчазний,
Як полум’яно красномовний,
У серцевих листах як недбалий!
Одним дихаючи, одне люблячи,
Як він умів забути себе!
Як погляд його був швидкий і ніжний,
Соромливий і зухвалий, а часом,
Блищав послушною сльозою!
Як він умів здаватися новим,
Жартуючи безвинність дивувати,
Лякати отчаяньем готовим,
Приємними лестощами забавляти,
Ловити мінуту умиленья,
Безневинного років предубежденья
Розумом і пристрастю перемагати,
Мимовільного пещення очікувати,
Молити й вимагати признанья,
Підслухати серця перший звук,
Переслідувати любов, і раптом
Домогтися таємного свиданья…
И після їй наодинці
Давати уроки в тиші!
………………………………………
Усе, що в Парижу смак голодний,
Корисний промисел обравши,
Винаходить для забав,
Для розкоші, для млості модної, –
Усе прикрашало кабінет
Філософа в осьмнадцать років.
………………………………………
Другий Чадаев, мій Євгеній,
Боячись ревнивих осудів,
У своєму одязі був педант
И те, що ми назвали франт.
Він третя година принаймні
Перед дзеркалами проводив
И із убиральні виходив
Подібний до вітряної Венери…
………………………………………
…Забав і розкоші дитя.
………………………………………
Немає: рано почуття в ньому охолонули;
Йому знудив світла шум;
Красуні не довго були
Предмет його звичних дум;
Зради стомити встигли;
Друзі й дружби набридли…
………………………………………
И хоч він був джигун палкої,
Але розлюбив він нарешті
И лайка, і шаблю, і свинець.
………………………………………
Спершу Онєгіна мова
Мене бентежив; але я звик
До його уїдливої суперечки,
И к жарту, з жовчю навпіл,
И злості похмурих епіграм.
………………………………………
Він охолоджувальне слово
У вустах намагався удержати
И думав: нерозумно мені заважати
Його хвилинному блаженству…
………………………………………
Він у першій юності своєї
Був жертвою бурхливих оман
И неприборканих страстей.
Звичкою життя розпещений,
Одним на час зачарований,
Розчарований іншим,
Желаньем повільно млоїмо,
Млоїмо й вітряним успіхом,
Слухаючи в шумі й у тиші
Роптанье вічне душі,
Позіхання придушуючи сміхом:
От як убив він вісім років,
Утратя життя кращий колір.
У красунь він вуж не закохувався,
А волочився як-небудь;
Відмовлять – миттю утішався;
Змінять – рад був відпочити.
Він їх шукав без упоенья,
А залишав без сожаленья,
Ледве пам’ятаючи їхню любов і злість.
Так точно байдужий гість
На віст вечірній приїжджає,
Сідає; скінчилася гра:
Він їде знадвору,
Спокійно будинку засипає
И сам не знає поутру,
Куди поїде ввечеру.
Але, одержавши посланье Тани,
Онєгін жваво торкнуть був:
Мова дівоцьких мріянь
У ньому Думи риємо обурив;
И згадав він Тетяни милої
И блідий колір і вид сумовитий;
И в сладостный, безгрішний сон
Душою поринув він.
Бути може, чувствий запал стародавній
Їм на мінуту опанував;
Але обдурити він не хотів
Довірливість душі безневинної.
………………………………………
Ви погодитеся, мій читач,
Що дуже мило надійшов
Із сумною Таней наш приятель;
Не в перший раз він отут виявив
Душі пряма шляхетність…
………………………………………
…Євгеній
Наодинці зі своєю душею
Був незадоволений сам собою.
И поделом: у розборі строгому,
На таємний суд себе призвавши,
Він обвинувачував себе багато в чому…
(1 votes, average: 5.00 out of 5)