Еней – центральний персонаж травестійно-бурлескної за жанром поеми І. Котляревського. Увесь сюжет “Енеїди” побудований на мандрах Енея просторами морів та перевдягнутої в українське “вбрання” Італії. У традиції тогочасної літератури було типізоване зображення героїв, тому ми не знайдемо надто індивідуальних рис чи глибокої психологічності образу Енея.
З тесту поеми ми дізнаємося про Енея, що він був енергійний хлопець, досить легковажний та пристрасний, справжній вояка, що бере від життя все, незважаючи на те, як це відобразиться
“Еней був парубок моторний І хлопець хоть куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятійший од всіх бурлак…
Ти знаєш, він який суціга, Паливода і горлоріз; По світу як іще побіга,
Чиїхсь багацько виллє сліз”.
“Який то єсть Еней козак! Під Троєю він дався знати Нам всім, як взявся рятовати Богів домашніх і рідню.
Він батька спас в злу саму пору, На плечах зніс на Іду-гору, Сього не майте за бридню”.
Його благородне походження від Олімпійських богів визначає його видатну долю – збудувати нову сильну державу: “… в Трої народився І мамою Венеру звав…
Еней
Багацько хлопців там наплодить І всім їм буде ватажок…
…Енею годі вже журитись, Од його має розплодитись Великий і завзятий рід; Всім світом буде управляти, По всіх усюдах воювати,
Підверне всіх собі під спід.
І Римськії поставить стіни, В них буде жити, як в раю; Великі зробить переміни
Во всім окружнім там краю; Там буде жить та поживати”
У дусі травестії Еней постає перед нами типовим козацьким ватажком, його помисли та поведінка далека від високих духовних шукань та переживань, благородних вчинків. Він простий чолов’яга, що прагне досягти своєї мети та отримати від життя все, не гребуючи ніякими засобами. Він лається, їсть та п’є без міри, гуляє, кохається, дає хабарі та йде на змовини без докорів сумління:
“Заїде до Дідони в гості І буде там бенкетовать; Полюбиться її він мосці І буде бісики пускать…
…Еней і сам так розходився, Як на аркані жеребець, Що трохи не увередився,
Пішовши з Гандзею в танець…
Еней і сам зо старшиною Анхіза добре поминав; Не здрів нічого пред собою,
А ще з-за столу не вставав…
Еней кричіть, що “я Нептуну Півкопи грошей в руку суну, Аби на морі штурм утих”…
І із сього свого задору Він, голову піднявши вгору, Кричав, опарений мов пес. Олімпських шпетив на всю губу,
Свою і неню лаяв любу, Добувсь і в рот, і в ніс Зевес…”
Еней – справжній ватажок, здатний повести за собою людей, харизматичний, справедливий, відповідальний за долю свого війська.
“Еней один не роздягався, Еней один за всіх не спав; Він думав, мислив, умудрявся (Бо сам за всіх і одвічав)”.
“Еней пустив на нас ману… Звелів покинути нам Трою, Підмовив плавати з собою…” – кажуть про нього троянці.
“Пішов к народу, хоть поблід. З кишені вийнявши півкіпки, Шпурнув в народ дрібних, як ріпки,
Щоб тямили його обід” – Еней зробив поминки за батьком і по традиції кинув народові гроші.
“Він син був богобоязливий, По смерті батька не цуравсь. Еней схотів обід справляти І тут старців нагодовати, – Щоб біг душі свій рай одпер”, – Еней – хороший син, з повагою ставиться до батька та справляє поминки, дотримуючись всіх відповідних традицій.
“Ентеллові ж дав на кабаку Трохи не цілую гривняку За те, що так він показавсь”, – Еней цінує хоробрість та силу своїх вояків.
Він винагороджує Ентелла за те, що переміг ворожого супротивника та відстояв честь троянського війська.
“К Ацесту зараз сам махнувши, За хліб подяковав, за сіль”, – Еней вдячний та чемний гість.
“Еней троянців похваливши, Що так лацину поняли”, – Еней справедливий по відношенню до троянців, він заохочує та цінує їх.
Еней – завзятий ватажок, незважаючи на те, що часом його мучать страхи та сумніви:
“Троянець я, Еней одважний, Латинців ворог я присяжний! –
Я кошовий Еней-троянець, Скитаюсь по миру, мов ланець, По всім товчуся берегам.
Так лучче в сажівці втоплюся І лучче очкуром, вдавлюся, Ніж Турнові я покорюсь”.
Запутався, мов рибка в сітці; Терявся в думах молодець. …І мучивсь страшно, без числа. …І дух його ізнемогав.
…Він о війні все сумовав; ….Хоть з горя сильно ізнемігся; Мов простий, на піску улігся, Та думка спати не дала…
…Що на богів не полагався І батькові не довіряв”.
Та коли доля повертається до Енея та він бачить вихід із ситуації, то стає впевненим та рішучим
“Еней тогді як народився, Разів із п’ять перехрестився, Звелів готовити обід… Еней пробуркався, схопився І духом моторнійший став;
Водою тібрською умився, Богам молитви прочитав”
У бою Еней показує себе досвідченим, безстрашним та вмілим бійцем:
Еней пройдисвіт і не промах. В війні і взріс, і постарів; Привідця був во всіх содомах,
Ведмедів бачив і тхорів…
Еней тут добре колобродив І всіх на чудо потрошив; Робив він із людей уродів І щиро всіх на смерть душив.
Еней совавсь, як навіжений, Кричав, скакав, мов віл скажений, І супротивних потрошив: Махне мечем – врагів десятки
Лежать, повиставлявши п’ятки; Так в гніві сильно їх локшив!
Як задавав Еней затьору Всім супостатам на заказ, Як всіх калічив без розбору І убивав по десять враз”.
Між ділом ми взнаємо, що Еней “к добру з натури склепний”, “правдивий чолов’яга”, “лежачих не займає, утікачів нізащо має”. Він щиро обурений та засмучений смертю відданого союзника Палланта, що “так в лютім гніві рветься, Одмстить Палланта смерть несеться, Сустави всі на нім дрижать”. Еней поховав його з усіма почестями – “Потім Палланту уклонився, облобизав і прослезився”.
Він обіцяє помститися Турнові та не хоче більше проливати багато крові, натомість викликає супротивника на двобій, в якому перемагає його. Еней навіть готовий проявити жалість до ворога, проте побачивши на Турнові річ Палланта, не щадить його.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)