Г. Ібсен, відомий норвезький драматург, створив “нову драму”. В цих п’єсах він прискіпливо аналізує сучасне йому суспільство, доводячи, то воно під ілюзією прогресу і цивілізації приховує моральні вади. Ібсен увів новий жанр синтетичної п’єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднується трагедія і комедія.
Це поєднання в п’єсі “Ляльковий дім” має дивний відтінок, і тому вона вражає не одного н читача і глядача. Автор зумів зобразити й подати нам у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему,
В центрі п’єси – трагедія сім’ї Хельмерів: Нори і Торвальда. Вони прожили разом 8 років, у них троє дітей, затишний дім, в якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловіку і дітям.
Чого, здавалося б, ще треба цій сім’ї для щастя?
Та це лише на перший погляд. Якщо ми прислухаємося до п’єси серцем, то побачимо з самого початку твору підкреслену автором якусь штучність у цьому будинку: “Між грубкою і дверима столик. Скатерка з фарфоровими та іншими дрібничками, книжкова шафка з китами в розкішних обкладинках”. Часте
Нора з дитинства мріяла про ідеальну сім’ю, для якої вона могла б створювати затишок. Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками – там все таке ж охайне і затишне. Такою лялькою була сама Нора, спочатку для свого батька, а потім дія чоловіка.
Такими ляльками стали її діти, з якими тепер грається сама Нора.
Її чоловік також мріяв про щасливу сім’ю, але бачив н трохи під іншим кутом. Він сприймав Нору не як окрему людину, а як невід’ємну складову його спокійного сімейного життя. Для нього вона була його “лялечкою”, “білочкою”, “пташечкою”, але нічим іншим, нічим більшим.
Отже, у цьому домі не живуть, а лиш граються в шлюб, у добробут, у кохання і навіть у людську гідність і честь. Тут немає нічого справжнього. Це дім ляльок.
Головня героїня. Нора, позичивши гроші й приховавши це від усіх, опиняється у безодні самотньої боротьби із жахом, сумлінням. Але все це заради кохання. Вона хотіла врятувати від тяжкої хвороби свого коханого чоловіка й нікого не травмувати.
Але Торвальд отримує листа від Кросгада й виголошує “найсправедливішу” промову, в якій чомусь переважає займенник “моє”: “Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє”, а коли боргове зобов’язання повертається, ми знову чуємо його солоденькі слова: “…тут я буду голубити тебе, як загнану горличку, яку врятував неушкодженою з пазурів яструба”. Але настає прозріння, і Нора хоче скинути маскарадний костюм.
Вона не може більше жити в цьому духовно порожньому домі і йде, щоб відшукати себе як людину: “Я гадаю, що передусім я людина, так само, як і ти, – або принаймні повинна стати людиною”. Бо тільки людина, а не іграшка має право на шлюб, виховання дітей.
Отже, у творі “Ляльковий дім” зображений увесь наш людський дім фальшивих цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ось чому п’єса називається “Ляльковий дім”.
Я вважаю, що в нашій сучасній дійсності, сучасних сім’ях теж є штучні речі, які знаходяться довкола нас, і штучні почуття, і штучні люди-ляльки “живуть” поблизу. Від цієї думки стає моторошно. І тому, мабуть, треба щось змінювати, пробуджувати і в нашому мікрокліматі – сім’ях, і в макрокліматі – суспільстві.
2 варіант.
Г. Ібсен, відомий норвезький драматург, створив новий жанр синтетичної п’єси. Її особливість полягає в тому, що в ній поєднується трагедія і комедія. Це поєднання в п’єсі “Ляльковий дім” має дивний відтінок. Автор зумів зобразити й подати у невимушеній, майже комедійній формі надзвичайно гостру проблему сімейною життя.
У центрі п’єси – трагедія сім’ї Хельмерів: Нори і Торвальда. Вони прожили разом вісім років, у них троє дітей, затишний дім, в якому панує добробут. Нора гаряче віддана своєму чоловіку і дітям.
Чого, здавалося б, ще треба для щастя?
Та це лише на перший погляд. У цьому будинку є якась штучність. Нора з дитинства мріяла про ідеальну сім’ю, для якої вона могла б створювати затишок.
Ці мрії нагадують дитячі ігри з ляльками – там все таке ж охайне і затишне. Лялькою була і Нора: спочатку для свого батька, а потім для чоловіка. Ляльками стали її діти, з якими тепер грається Нора.
Її чоловік також мріяв про щасливу сім’ю. Нору він не сприймав як особистість. Для нього “вона була його “лялечкою”, “білочкою”, “пташечкою”.
Отже, у цьому домі не живуть, а лише граються в шлюб, у добробут, у кохання. Навіть у людську гідність і честь. Тут нічого немає справжнього.
Це дім ляльок.
Позичивши гроші й приховавши це від усіх, Нора опиняється у безодні самотньої боротьби із жахом, сумлінням. Вона хотіла врятувати від тяжкої хвороби свого коханого чоловіка й нікого не травмувати. Але Торвальд отримує листа від Крогстада й виголошує “найсправедливішу” промову, в якій чомусь переважає займенник “моє”: “Ти зруйнувала все моє щастя, занапастила все моє майбутнє”.
А коли боргове зобов’язання повертається, ми знову чуємо його солоденькі слова. Але настає прозріння. Нора не може більше жити в цьому духовно порожньому домі, тому йде геть. “Я гадаю, що передусім я людина, так само як і ти – або принаймні повинна стати людиною”.
У творі Генрік Ібсен показав фальшив: людські цінностей, за якими криються егоїзм, духовна порожнеча. Ось чому п’єса називається “Ляльковий дім”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)