В основі комічного лежить смішне, але форми його втілення в художньому творі різні. В гуморі поєднуються “доброзичлива усмішка з дотепним її виявом, який грунтується на суперечності між уявним і сущим. Гумор не заперечує певного життєвого явища, а лише підкреслює його недосконалість, як, наприклад, у творі Остапа Вишні “Дзвонарі”: “…- Турбує вас кандидат філологічних наук Іван Іванович Крапказкомою!
– Уже захистили? Вітаю!
– Захистив, захистив! Тяжкувато було! Підняв же тему!
Бєлінський за таку не брався!
–
– “Вплив дубових полиць на палітурки “Кобзаря” Т. Г. Шевченка видання 1871 року…”
У гуморі про серйозні речі говориться з усмішкою, а в іронії смішне приховується під маскою серйозності з переважанням негативного ставлення до зображеного, насмішкою над ним. У цьому виді комічного протиставляється те, що мусить бути, тому, що є. Так, наприклад, Г. Квітка-Основ’яненко в повісті “Маруся” змальовує настанови Дрота молодим: “Гляди ж, зятю, жінку свою бий і вранці і увечері, і встаючи й лягаючи, і за діло і без діла, а сварись з нею повсякчас. Не справляй їй ні
А ти, дочко, мужику не спускай і ні у чім йому не поважай; коли дурний буде, та поїде у поле до хліба, а ти йди у шинок пропивай останній шматок; пий, гуляй, а він нехай голодує; та і печі ніколи не клопочи; нехай павутинням застелиться піч; от вам і уся річ. Ви не маленькі вже, самі розум маєте, і що я вам кажу, і як вам жити, знаєте”.
Різновид іронії – сарказм, їдка насмішка з відверто дошкульним змістом. Але якщо сутність іронії – в інакомовленні, то в сарказмі головне – пафос заперечення, його найвищий емоційний вияв. Сарказм як нищівний сатиричний засіб притаманний творам Т Шевченка, зокрема поемі “Кавказ”:
По закону апостола
Ви любите брата!
Суєслови, лицеміри.
Господом прокляті.
Ви любите на братові
Шкуру, а не душу!
За допомогою різних відтінків і різновидів комічного – м якості гумору, серйозності іронії, дошкульності сарказму – література вчить людство сміятися над власними вадами, позбуватися їх.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)