Оповідання В. Підмогильного “Собака”, “Проблема хліба”, Син”, написані у 20-х роках, об’єднані тематично. В центрі уваги письменника – реальна подія: голод, що охопив південні регіони України. Автор шукає найпромовистіші деталі й штрихи, щоб відтворити трагізм ситуації, коли тисячі людей не мали вибору між життям і смертю. Скупими, точними мазками малює В. Підмогильний цей апокаліпсис XX століття в оповіданні “Син”: “їх була ціла компанія коло зборні.
Жінки їхні померли, діти теж померли чи розбіглись, хату продано
Однесуть його на кладовище, закопають, а на його місці новий уже сирота. Не меншає їхнього братства!” Автор відтворює реальний факт, але за цією протокольно-холодною констатацією – стільки прихованого відчаю, мук, болю: “Не було тут скарг, нарікання, прокльонів. Смерть приймали без жалів, не дивувалися
– Чи скоро,- питає,- мені амба буде?” В. Підмогильний акцентує на тому, що в одній і тій же ситуації різні люди по-різному сприймають навколишню дійсність, реагують на неї, виявляють свій внутрішній потенціал. Це твердження прямо стосується й героїв інших названих оповідань: усі вони перебувають у жахливому стані, коли людина не може задовольнити найпершої фізіологічної потреби – потреби в їжі. І це суто фізичне випробування стає для них випробуванням на міцність духу. Особливою іронічністю позначена ситуація, змальована в оповіданні “Собака”. Студент Тимергей вивчає вершинні досягнення філософської думки – твори Канта, Ніцше, Дега, в яких осмислюються основи людського буття, а сам, виявляється, не може жити без борщу: “Кант і борщ. Ніцше й ковбаса.
Тимергей пручався. Перші дні недоїдання кувавсь переконати себе, що Кант йому дорожчий за ковбасу. Але через три дні облишив: міг уже сміливо кожному в вічі сказати, що для нього дорожче”. Випробуваний голодом змушує героя виробити власну “філософію”,викликану жорстокими обставинами пореволюційної дійсності.
Але гумор і моральне здоров’я допомагають йому вистояти: “Я обідаю тепер не менш години. Смакую все і з насолодою обгризаю пісні маслаки. Пообідавши, заплющую очі та кличу до себе Декарта. Питаю його:
– Декарте! Ти голодував коли?
– Ні,-каже.
– Біжи мерщій та нищи свої праці. Потім не поїж тиждень і створи нові. Тоді матимеш ти певний грунт. Тоді ти, наприклад, не скажеш:
– Cogito, ergo sum1… А закричиш: – Ой, їсточки…”
Я мислю, отже, існую (лат.).
Попри комізм ситуації не можна не звернути увагу на слово “їсточки”. Зменшувально-лагідне, пестливе, вистраждане, воно глибоко розкриває тілесні муки молодої людини, саме це слово промовляє більше, ніж банальне “їсти” або ж деталізований опис стану героя. Проте Тимергей, як знавець філософії, сильно сумнівається, чи надовго йому вистачить самоіронії та доброго гумору, тим паче, що в їдальні є можливість пообідати не більше п’яти разів.
Як щасливу закономірність хлопець розцінює зустріч з рудим собакою, якого, на його думку, шукатимуть господарі, звісно ж, за винагороду. Не роздумуючи, він витрачає останні гроші на утримання сетера. Так з’являється надія, що повертає юнакові нормальний для нього стан – жадобу знань, радість від спілкування з книгою, енергію і бадьорість. І хоч фінал оповідання відкритий (невідомо, чи знайшовся господар собаки, чи юнак отримав винагороду), твір сповнений оптимізму, віри в людину.
Герой оповідання “Проблема хліба” – теж студент. Але під впливом аналогічних обставин він поводиться по-іншому. Письменник обирає й іншу тональність, інший тип оповіді – від першої особи, що дає змогу особливо правдиво, без прикрас відтворити вчинки й передати думки героя. Той стає на шлях спекуляції – і зазнає фіаско, бо не має хисту торгувати. Вбиває людину, старого сторожа на баштані,- цей страшний епізод ніби проходить повз його совість, не викликає нестерпних мук сумління.
Не довго вагаючись, пристає до Марти, жінки молодої, але непривабливої, позбавленої чоловічої уваги й любові: спокусили юнака “масні пиріжечки”, “рожевенькі й гарненькі”, на честь яких він навіть написав прекрасний сонет. І це зрозуміло: вони забезпечили сите спокійне життя, можливість навчатися, приспали сумління: “Воно почалося, нове життя! Яка радість, який спокій! Шлунок задоволено, і моя душа шугає над світом, як духотворець”. Але марно тішить себе герой.
Він зрадив себе самого, свої мрії, свою гідність. Схвильовано й патетично розмірковуючи про долю жінки впродовж століть, він сам спокійнісінько стає її утриманцем.
Грицько Васюренко з оповідання “Син” живе в іншому світі. Він – сільський хлопець, доглядає хвору матір, віддаючи їй останній шматок хліба. Така його жертовність і природна, і незвичайна в умовах голоду, бо рідна дочка не піклується про матір, хоч живе в заможній сім’ї.
Але під впливом важких обставин, з одного боку, і мрій про майбутнє життя – з іншого хлопець морально ламається.
І якщо герой оповідання “Проблема хліба” зраджує самого себе, але не такою вже й великою ціною, то Грицько Васюренко забуває про вічні моральні критерії: добро і зло, відданість і зраду, які врешті-решт розмежовують життя і смерть. За життя матері хлопець був надзвичайно чуйний та уважний у ставленні до найріднішої людини, але після її смерті він кидає тіло в льох, щоб поживитися благодійними обідами для хворої жінки, вже покійниці. Хлопця мучить сумління – “мучить, шматує, в’ялить мене. Пропав я”. Такі думки не виникають у героя оповідання “Проблема хліба”, натомість він, утриманець Марти, цинічно розмірковує про жінку як самичку.
Грицько Васюренко зовсім інший, він навіть не торкається благодійного обіду, навіть не реагує на прокльони односельців – він переживає свій страшний гріх.
Автор не коментує вчинки, дії героїв, не дає їм оцінку, лише об’єктивно змальовує правдиву картину життя, що стає під його пером вражаючим документом епохи.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)