М. В. Гоголь належить до числа найбільших діячів російської класичної літератури. Вершиною творчості письменника є поема “Мертві душі” один з видатних добутків світової літератури, по визначенню Бєлінського, “утвір, вихоплений зі схованки народного життя”. У поемі знайшли своє вираження всі основні особливості таланта автора
Чичиков центральний герой поеми, довкола нього відбуваються всі дії, з ним зв’язані всі діючі особи. Сам Гоголь писав: “Тому що що не говори, не прийди в голову Чичикову ця думка (про покупку мертвих
Чичиков персонаж, історія життя якого дається у всіх деталях. З одинадцятого розділу ми довідаємося, що Павлусь належав до бідної дворянської сім’ї
Батько головного героя залишив йому в спадщину полтину міді так завіт старанно вчитися, догоджати вчителям і начальникам і, саме головне, берегти
Благополуччя своє він будує за рахунок інших людей: образа, обман, хабарництво, казнокрадство, махінації на митниці знаряддя головного героя. Ніякі невдачі не можуть зломити його спрагу наживи. І щораз, роблячи погані вчинки, він легко знаходить собі виправдання
Кожна глава розширює наше подання про можливості Чичикова й приводить до думки про разючу його мінливість: з Маниловим він нудотно-люб’язний, з Коробочкою дріб’язково-наполегливий і грубий, з Новосибірським напористий і боязкуватий, із Собакевичем торгується підступно й невідступно, Плюшкина скоряє своїм “великодушністю”. У чому ж секрет? Може бути, головний герой чудовий актор або далекоглядний психолог?
Мабуть, немає. Він обманулся в Ноздреве й не зміг зіграти люб’язну йому роль, розбудив скупу підозрілість Коробочки, спровокував ревнощі губернських дам. Оборотний особлива увага на ті моменти поеми, де Чичикову немає необхідності маскуватися й змінювати себе заради пристосування, де він залишається наодинці із самим собою
При огляді міста N наш герой “відірвав прибиту до стовпа афішу, з тим, що б, пришедши додому, прочитати її гарненько”, а прочитавши, “згорнув охайно й поклав у свій ларчик, куди мав звичай складати все, що попадалося”. Це збирання непотрібних речей, ретельне зберігання мотлоху нагадує звички Плюшкина. З Маниловим Чичикова зближає невизначеність, через яку всі припущення на його рахунок виявляються однаково можливими.
Ноздрев зауважує, що головний герой схожий на Собакевича: “Еникакого прямодушності, ні щирості! Доконаний Собакевич”. А знаменитий ларчик! Усе в ньому розкладено із дріб’язковою педантичністю, точнісінько як у комоді Наталі Петрівни
У характері Чичикова є й манілівська любов до фрази, до “шляхетного” жесту, і дріб’язкова скаредність Коробочки, і самозакоханість Ноздрева, і груба скупість, холодний цинізм Собакевича, і скнарість Плюшкина. Чичикову легко виявитися дзеркалом кожного із цих співрозмовників, тому що в ньому є всі ті якості, які становлять основи їхніх характерів. Чичиков відрізняється від своїх двійників у маєтках, він людина нового часу, ділок і набувач, і має всі необхідні якості: “Еи приємність у зворотах і вчинках, і жвавість у ділових іграх”, але він теж “мертва душа”, тому що йому недоступна ” радість, щоблищить,” життя.
Наш герой утихомирює свою кров, що “грала сильно”, позбувається від життя людських почуттів майже зовсім.
Ідея успіху, заповзятливість, практицизм заслоняють у ньому всі людські спонукання. Правда, Гоголь зауважує, що в Чичикове немає тупого автоматизму Плюшкина: “У ньому не було прихильності властиво до грошей для грошей, їм не володіли скнарість і скнарість. Ні, не вони рухали їм, йому ввижалася спереду життя у всіх довольствах. Щоб нарешті, потім, згодом, вкусить неодмінно все це, от для чого береглася копійка”. “Самовідданість”, терпіння й сила характеру головного героя дозволяють йому постійно відроджуватися й проявляти величезну енергію для досягнення поставленої мети
Чичиков уміє пристосовуватися до будь-якого мікросвіту, навіть зовнішній вигляд героя такий, що підійде до будь-якої ситуації: “не красень, але й не дурної зовнішності”, “не занадто товстий, не занадто тонкий”, “людина середнього років” усе в ньому невиразно, ніщо не виділяється. Як це ні дивно, наш герой єдиний персонаж, здатний на прояв рухів душі. “Видно, і Чичикови на кілька хвилин звертаються в поетів”, говорить автор, спостерігаючи як його герой зупиняється, “начебто приголомшений ударом”, перед молоденькою шістнадцятирічною дівчиною. В остаточному підсумку, не сумнівні покупки, не підозріла спритність Чичикова, а “людське” рух душі стало причиною краху його витівки. Так уже влаштоване життя, говорить Гоголь, що саме щиросердність, щирість, безкорисливість самі небезпечні
У фіналі поеми автор намічає деякі перспективи духовного відродження головного героя. Подолання зла полягає, на думку письменника, не в соціальній перебудові, а в невичерпному потенціалі російського народу. На жаль, другий тім “Мертвих душ” був спалений, а третій не написаний, тому читач не зміг побачити, як Гоголь приводить Чичикова через життєвий бруд до морального відродження.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)