Образ її сходить до жіночого типу східної красуні поем Дж. Г. Байрона “лондонського” періоду (насамперед це – Гюльнара в “Корсарі”); досить віддаленим сюжетним тлом служить повість “Бідна Ліза” Н. М. Карамзина – Історія про селянку, що полюбила дворянина й загинула в підсумку. Однак соціальний конфлікт переведений у Пушкіна в загальнокультурний план.
Ч. повністю належить природному, дикому миру й тому у всім протилежна бранцеві, “європейцеві”. Він – не може любити, тому що серце його назавжди охолонуло; вона
Протилежний і фінал свідомо конфліктної зустрічі дикого, палкого Сходу із цивілізованою Європою; для Ч. – “Вона зникла, життя насолода”, а бранець – “з воскреслим серцем”
” Швсе-Таки загибель Ч. не до кінця безвихідна. Трагічний любовний сюжет, утворений трьома зустрічами героїв, під час яких вони обмінюються монологами, убудований Пушкіним в “воєнно-історичну” рамку. Піднесеними очами бранця показане бойове молодецтво черкесів, що воюють із козаками; піднесеними вустами автора оспіване міць російських військ, що скоряють Кавказ.
Не чиясь зла воля, але хід історії визначає прийдешню перемогу “двоглавого орла” над двоголовим колосом Ельбрусу; трагедія Ч. – лише окремий випадок цієї глобальної зустрічі двох мирів. Їй призначено загинути, але за мить до загибелі вона якщо й не розуміє розумом, то відчуває серцем велику силу волі. А значить – перестає бути до кінця “дикункою”, не стаючи при цьому “європейкою”.
В образі Ч. (який сучасна Пушкіну критика оцінила куди більш позитивно, ніж бранця) уперше намічений тип героя, що буде надзвичайно важливий для рішення “імперської” Теми в російській літературі; показана “проміжна” особистість, що у результаті завоевательно-цивілізаторських процесів випадає з “природної” традиції, не знаходячи себе в традиції російської, і – гине. Така героїня “Эды” Е. А. Баратинського, де прямо пародіюється фінал “Кавказького бранця”, Аммалат-Бек з однойменної кавказької повісті А. А. Бестужева (Марлинского), що метається між російськими й горянським військовими станами; Бэла в “Герої нашого часу” М. Ю. Лермонтова і його ж Мцыри; ” Хаджі-Мурат” Л. Н. Толстого й ін
(1 votes, average: 5.00 out of 5)