Тарелкин уособлення “нової” Росії, нової моралі, вираження нігілістичного світогляду. Тарелкин людина, здатний на всі (“з мертвого зняв би шкіру”), готовий на будь-який злочин, але фатально невдачливий. Його цинізм безмежний, однак він не має страшну жорстоку хватку переможця Варравина. Тарелкин жалюгідний у своїй мерзенності, він не людина, а тінь. Автор створює оригінальний образ маленької людини, одержимого соціальною мімікрією, готового за гріш продати душу дияволові.
У сюжетному просторі існує лінія зовнішнього життя Тарелкин
Зовні благополучний Тарелкин бідний, одержимо злістю й заздрістю. Уже в “Справі” закладений мотив удаваності й миражности цього образа. Автор указує на перуку й вставні зуби Т., його вічне прагнення вшити, зникнути, забитися в щілину: “…найманню квартирку в Успенья на Могильцах, у Мертвому провулку, у будинку купця Гробова, так так до другого пришестя й заночую”. У своїй підпільній свідомості він вибудував “позитивну” програму життя, у центрі якої
Його обдурили! Який пафос у фінальному монолозі “Справи”: хабарник, негідник, провокатор волає до справедливості, до закону, жалю. Він піднімається до патетики в захисті своїх перекручених цінностей і цілей (порівн. фінальний монолог Ихарева в “Гравцях” Гоголя).
Образ Т. підсилює звучання эсхатологических мотивів драматурга. В “Смерті…” вони здобувають особливий символічний лад. Із цим персонажем (не тільки сюжет-но, але й ідеологічно) зв’язані Теми антихриста, кінця світу, диявола, вовкулака
У просторі двох п’єс образ Тарелкина будується як низка нескінченних перетворень, перевдягань, зміни ролей, ликів. Підміна зовнішності, документів, долі – метафора знищення особистості. Перетворення незначності Т. перед власною труною в ліберала, законника, гуманіста, що крокує “поперед прогресу”, – свідчення руйнування щирих роциальних орієнтирів. (Не випадково спочатку Т. носив прізвище Хлестаков.) Він – лялька, муляж, духовний труп. Т., що жадає інший життя, що прославляє насолоду помсти майже як романтичний герой (на чому й будується інтрига “Смерті…”), до кінця залишиться “огидною жабою”, “отрутною гадиною”. Із прагненням творящий підлості, Т. назавжди залишиться переможеним.
Але парадокс Сухово-Кобилина полягає в тому, що в постійній трансформації Т. його сила й життєстійкість. Загине Муромський, а з ним добро, справедливість, щоправда, – Т. залишиться жити й керувати справами в російській державі