Барон Тузенбах німець, щообрусів, народжений у Петербурзі, “холодна й дозвільному”, – сама щаслива людина в п’єсі. Він гостро почуває “рубежность”, “переломність” теперішнього часу й всією своєю істотою спрямована до “громади, що насувається,”, “здоровій, сильній бурі”, що “здує з нашого суспільства лінь, байдужість, упередження до праці, гнилу нудьгу”.
У гарячій переконаності Тузенбах У необхідності праці, послідовної, обов’язкової для кожної людини роботи (“Через яких-небудь двадцять п’ять
Тузенбах Позбавлений скепсису й не схильний дивитися на теперішній стан життя як на безнадійне. Він уважає, що й у майбутньому “життя залишиться все та ж, життя важких, повна таємниць і щаслива”. Йому найвищою мірою властив “дарунок проникнення в життя”, дарунок любові до життя, дарунок бути щасливим
Йому зрозуміла й близька її “туга за праці”. І він не утомлюється своїм бадьорим віруванням у життя підтримувати щиросердечні сили Ирини.
Тузенбах Не тільки мріє про “нове життя”, але й готується до неї: виходить у відставку, вибирає роботу інженера на цегельному заводі й збирається, обвінчавшись із Іриною, виїхати туди: “Я відвезу тебе завтра, ми будемо працювати, будемо багаті, мрії твої оживуть. Ти будеш щасливої”. Але безглузда, звичайна, “повсякчасна” сутичка із Солоним привела до дуелі. Прощання Т. з Іриною абсолютно позбавлено “преддуэльной лихоманки” (порівн.: “Дуель” Чехова, “Двобій” Куприна). Навпроти, звичайно м’який, завжди примирливо настроєний Т. виявляє мужність і величезну “зосередженість спокою й болю” (П.
А. Марков). Начебто вперше побачивши красу навколишньої природи, відчувши живий трепет осінніх листів, Тузенбах Вимовляє слова, що стали підсумком його життєвої віри: “Які гарні дерева й у сутності яка повинна бути біля них гарне життя!”
(1 votes, average: 5.00 out of 5)