(1917 – 2000)
БРУКС, Гвендолін (Brooks, Gwendolyn – 17.06.1917, Топека, Канзас – 03.12.2000, Чикаго) – американська поетеса.
Невдовзі після народження Гвендолін її батьки перегар їхали в Чикаго, де й минули Л^ дитячі та юнацькі роки майбутньої поетеси. У 1936 р. Брукс закінчила коледж і стала викладачем літератури. Деякий час вона вела поетичні семінари в коледжах Чикаго. З життям темношкірих мешканців цього міста пов’язана і її поетична творчість. Уже з перших поетичних збірок – “Вулиця у Бронзвіллі” (“A Street in Bronzeville”, 1945), “Споживачі
Головна сфера її художнього інтересу – це побут Бронзвіллів, тісних вуличок у чорних негритянських гето великих індустріальних міст півночі США.
На відміну від багатьох американських негритянських поетів, котрі, залучившись до “білої культури”, ігнорують своє походження і намагаються говорити мовою загальнолюдських тем та образів, поетичні витоки Брукс беруть початок у афроамериканській літературній традиції. Поетеса спирається на досвід,
З іншого боку, поетеса не залишається і байдужим протоколістом життя своїх співвітчизників: як послідовник ідей Мартіна Лютера Кінга, вона різко засуджує прояви расизму у взаємовідносинах білих і чорних, критично зауважує нерівноцінність і постійну залежність чорношкірих від тих стандартів життя та культурних цінностей, які їм намагаються нав’язати білі. Поетеса, за висловом Б. Гіленсона, “уникає прямолінійних оцінок і віддає перевагу образам, які б самі говорили за себе, змальовуючи повсякденну реальність американського способу життя… в живих, конкретних, психологічно точних подробицях, інколи сумних, інколи забарвлених авторською іронією”.
Вона пише про багаті квартали для білих, на які з подивом дивляться чорні бідняки (“Беверлі-Хілз, Чикаго”); з посмішкою змальовує білих лібералів, друзів “кольорових”, котрі потрапили у нетрі Бронзвілля (“Шанувальники бідняків”); зображує важкі стосунки між темношкірою донькою та її світлошкірою матір’ю (“Мати Джессі Мітчелл”); розповідає про лінчування чорного юнака, який вступив у зв’язок із білою жінкою “Балада про Перл Мей Лі”). Не уникає вона і загальнолюдських тем: самотності (“Бездітна жінка”) і гіркої долі людей похилого віку (“Споживачі бобів”).” Я вважаю для себе справою честі показувати негрів не якимись екзотичними істотами, а людьми”, – писала Брукс. У 1950 р. за поему “Енні Аллен”(“Annie Alien”, 1949) поетеса була удостоєна престижної Пулітцерівської премії, що стало офіційним визнанням її поетичного таланту.
У 1953 р. Брукс створила прозозий твір, роман “Мод Марта” (“Maud Martha”), реалістичну оповідь про життя темношкірої дівчини з Чикаго. Роман “Мод Марта “був значною мірою автобіографічним.
Починаючи з кінця 60-х років і, особливо, після смерті М. Л. Кінга, у творчості поетеси загострилися соціально-критичні мотиви, іронія часто переходить в емоційно-пристрасну і гнівву сатиру. Зокрема це стосується поетичних збірок “У Мецці” (“In the Mecca”, 1968), “Заколот” (“Riot”, 1969), “Сімейні світлини” (1970), “Самотність” (“Aloneness”, 1971). “На долю поетів, яким судилося бути неграми, – писала Брукс, – випадає подвійне випробовування: вони повинні писати вірші і повинні пам’ятати, що вони негри”. Якщо в ранній творчості Брукс вдавалася переважно до традиційних поетичних форм, різноманітного метричного матеріалу, опори на європейську традицію, то в подальші роки у її творчості все чіткіше окреслюється орієнтація на прийоми та поетичну техніку негритянської традиції з її музичністю та темпераментом. Після смерті знаменитого американського поета К. Сендберга Брукс була пошанована званням лауреата штату Іллінойс.
Як і раніше, вона продовжувала займатися викладацькою роботою, в 1982 р. відвідала Київ, де грала участь у зустрічі радянсько-американських письменників.
В. Назарець
(2 votes, average: 3.50 out of 5)