БРОЙН, Гюнтер де

(нар. 1926)

БРОЙН, Гюнтер де (Bruyn Gunter de – нар. 1.11.1926, Берлін) – німецький письменник.

Народився в 1926 році в Берліні. В 16 років був мобілізований до вермахту, відбував службу спочатку в обслуговуючому персоналі зенітної частини, а пізніше в піхотній частині, де був поранений і взятий в полон. Після закінчення війни деякий час працював на сільськогосподарських роботах в Гессені, в 1946 р. переїхав у Берлін, а невдовзі став вчителем в одному з бранденбурзьких сіл.

У 1949 р. Бройн вступив у Бібліотечний інститут, після закінчення якого працював

у берлінських бібліотеках, а з 1953 по 1961 р. був науковим співробітником Центрального інституту бібліотечної справи у Берліні.

Як письменник, Бройн дебютував на початку 60-х років. Його перші твори написані на воєнну тематику і належать до т. зв. “літератури розрахунку” з фашистським минулим. Першою значною книгою, у якій Бройн звернувся до цієї тематики, стала збірка оповідань “Бездонне чорне озеро”(1962). Метафоричний образ бездонного чорного озера символізує страшну реальність нацистської Німеччини, що мало катастрофічні наслідки для нації і яка – в пам’яті фанатичних її прихильників – намагається

оволодіти душами нового покоління німців.

В оповіданнях збірки (“Рената”, “Побачення на Шпреє”, “Бездонне чорне озеро”, “Федецен” та ін.) письменник викриває злочинну сутність фашизму, спираючись на досвід людей, які пройшли війну, застерігає від її повторення, спростовує цинічну й аморальну ідеологію фашизму.

Цю саму тему Бройн продовжив і в романі “Яр” (1963), за який йому в 1964 р. була присуджена премія імені Генріха Манна. Зовнішня канва роману пронизана автобіографічними мотивами і простежує біографію молодого німця Вольфганга Вайхмантеля. Як і сам Бройн, головний герой після школи потрапляє на зенітну батарею, потім – на фронт.

Останньою сторінкою його “воєнної” біографії стає перебування в числі тридцяти німецьких солдатів, залишених їхнім командиром напризволяще, в яру на австрійсько-угорському кордоні. Цей останній рубіж стає могилою для двадцяти восьми з них і символом чорного провалля (аналогічним до образу бездонного чорного озера), натомість обіцяного нацистами “раю”. У другій частині роману змальована повоєнна “біографія” Вайхмантеля. Він учителює, і це невипадково.

Образ вчителя асоціюється для автора з людиною, на яку насамперед покладена місія виховання нової людини, позбавленої нацистських псевдоідеалів і комплексу расистської зверхності. Як і автор, Вайхмантель їде вчителем у село з метою “виховування дітей так, щоб вони більше ніколи не підкорялись майору, який накаже їм скласти свої голови в яру”.

У творах кінця 60-х – 70-х pp. Бройн звертається до проблем сучасності, в якій його увагу насамперед привертають складні морально-етичні конфлікти суспільства та їхній вплив на психологію і духовність людини. Першим з цього ряду творів був написаний роман “Буриданів осел” (“Buridans Esel”, 1968), що спричинився до широкого розголосу як у самій Німеччині, так і за її межами.

Український переклад цього роману здійснив М. Тупайло. В романі Бройна, за власним зізнанням, поставив перед собою мету змалювати тип людини, “яка розплачується за кар’єрне просування та визнання з боку свого оточення піною втрати власної індивідуальності”. Тип такої людини відтворений в романі на прикладі життєвої історії сорокалітнього бібліотекаря Карла Ерпа, який закохався у юну практикантку фройляйн Бродер, залишив власну сім’ю, але, зрештою, зіткнувшись із звичайною побутовою невлаштованістю, з проблемами на роботі, постав перед дилемою: залишити все, як є, чи повернутись до дружини.

У цьому сенсі Ерп і схожий на знаменитого буриданового осла, який не зміг вибрати жодного з двох запропонованих йому стіжків сіна, через що помер з голоду. Ерп повертається до дружини, але фактично втрачає обох жінок, оскільки повернення до повноцінного життя для нього вже неможливе. Автор особливо наполягає на тому, що втілений в романі конфлікт виходить за межі приватної любовної історії і порушує проблему сучасника – людини слабкодухої, безвідповідальної, людини-пристосуванця.

Гострі моральні конфлікти, характерні для тодішньої, соціалістичної частини Німеччини, стали темою і подальших романів Бройна. У романах “Присудження премії”(“Preisverleihund”, 1972), “Життя Жана-Поля Фрідріха Ріхтера” (1975) та повісті “Бранденбурзькі дослідження”(1978) ця тема поєднується з темою літератури і – ширше – темою мистецтва, творчості, відповідальності людини, яка належить до цих сфер суспільної діяльності. “Інтелектуальне середовище домінує в моїх останніх книгах, – зазначав Бройн, – оскільки я зрозумів, що треба писати про те, що найкраще знаєш. Усе, що мене хвилює, простіше висловити саме на такому матеріалі”.

У романі “Присудження премії” спростовується ідеологія конформізму, носієм якої стає літературознавець Тео Овербек, що має виступити на церемонії присудження премії письменнику Паулю Шустеру. Свого часу він критично спрямував творчість Шустера в напрямку ідеологічних штампів літератури соціалістичного реалізму, чим занапастив його природний талант, і через що тепер Тео себе картає.

У романі “Життя Жана-Поля Фрідріха Ріхтера “на документально-історичному матеріалі простежується біографія великого письменника Жана-Поля, на думку автора, несповна оціненого нащадками.

Повість “Бранденбурзькі дослідження “за своєю проблематикою близька до роману “Присудження премії”), також порушує проблему несумісного з нормами моралі і звичайної людської порядності ставлення літературознавця до кола своїх обов’язків. Головний герой роману – кар’єрист і пристосуванець, професор Менцель, котрий досліджує біографію і творчість вигаданого Бройном німецького письменника Макса фон Шведенова. Менцель далекий від сумлінного і об’єктивного заглиблення у факти, він “споруджує пам’ятник”, за висловом одного з його співробітників, насамперед не поетові, якого досліджує, а самому собі, власній науковій кар’єрі. З цією метою Менцель грубо спотворює факти з життя поета, підпорядковує його творчість вигідній для власних наукових планів гіпотезі, нав’язує Шведенову ідеологеми, яких у того не було, тощо.

У романі Менцелю протистоїть ще один дослідник творчості поета – скромний сільський учитель Петч, який чесно і неупереджено, без схематизму й ідеологічних викривлень реконструює творчий шлях Шведенова, чим загрожує науковій кар’єрі Менцеля і спричинює його вороже ставлення до себе.

Така гострокритична увага до моральних негараздів епохи, підкреслена зацікавленість проблемами сучасності у їх співвіднесенні з інтересом до культури минулого та літературної традиції характеризує й наступні твори Бройна, серед яких виділяються збірка оповідань “Вавилон” (1981), роман “Нова благодать”(1984) та повість “Сорок років” (1988).

В. Назарець