Книга Герберта Скурлы про братів Гримм був опублікований в 1985 році, тобто через чотири роки після смерті її автора – письменника й видавця. М. Скурла вмер, не завершивши своєї останньої літературної праці. Життя й праці великих людна є надбанням усього людства, а біограф, як правило, залишається в тіні тих, про кого пише. І все-таки варто сказати кілька слів про автора цієї книги.
Син службовця пересильної контори, Г. Скурла замолоду вивчав правознавство й суспільно-політичні науки в Берліні, Галлі й Лейпцизі, потім; перепробував кілька
Г. Скурла коментував і видавав книги й спогади відомих німецьких мандрівників, наприклад Гансу Шомбурга, під псевдонімом К. Т. Люсандер випустив детективний роман, підготував наукові видання текстів і документів про життя й творчість багатьох німецьких класиків, під псевдонімом Карл Лойтнер він почав публікувати в газетах більшу серію науково-популярних есе про великих німців. Серед героїв його есе художники Альбрехт Дюрер
Після ж виходу у світло беллетризованнои біографії прогресивного суспільного діяча й публіциста Эрнста Морица Арндта й багатої новими фактами книги про великого німецького натураліста Олександрі фон Гумбольдте до Г. Скурле прийшло й суспільне визнання: в 1956 році в його рідному місті Котбусе Г. Скурле присудили літературно-художню премію ім’я відомого німецького художника Карла Бле-Хена, а в 1959 році він одержав медаль Олександра Гумбольдта. М. Скурлу як письменника-біографа відрізняє глибока увага до документів епохи, прагнення відтворити широкий історичний контекст, вдумливий і неквапливий виклад систематизованого матеріалу, уміння не нав’язувати читачеві своїх пристрастей і сенсаційних, але не перевірених наукою гіпотез, а цілком залишатися на грунті реальних фактів. Особливо показова в цьому плані книга “Зустрічі з Рахель” про одному із самих знаменитих на початку XIX століття літературно-суспільних салонів у Берліні, привлекшем до себе багатьох відомих літераторів, учених, музикантів, художників у відомій мері й завдяки незвичайній, романтичній особистості самої Рахель – дружини відомого літератора й суспільного діяча Карла Августа Варнгагена фон Энзе. Тут літературні й дослідницькі здатності Г. Скурлы виявилися найбільше виразно.
В одному ряді із цією книгою коштують біографії Вільгельма фон Гумбольдта (1970) і братів Гримм.
Г. Скурла вмер, не завершивши своєї останньої літературної праці. І зараз ми можемо лише ворожити, що б він зменшив або додав у книзі про братів Гримм, виданої в ГДР Й. Линднером по збереженому авторському рукописі. Але й у такому її виді достоїнства книги Г. Скурлы очевидні, і сьогодення видання представляється актуальним і може розраховувати на широкий відгук у радянських читачів. Російською мовою в Г. Скурлы є лише один “конкурент” – вийшов в 1980 році у видавництві “Молода гвардія” книга западногерманского письменника Г. Герстнера “Брати Гримм”.
М. Скурла цю роботу добре знав і кілька разів посилається на неї по ходу свого оповідання. І хоча в обох авторів у висвітленні Теми є багато загального, перевагою книги Г. Скурлы є не тільки більше широке коло використовуваних у ній джерел, але й більше скрупульозна документальна основа: читач на кожному кроці зіштовхується з оригіналами – будь те автобіографія Якоба й Вільгельма Гриммов, їхні власні листи, листи їх рідних, близьких друзів і знайомих.
Ці матеріали, як правило, радянським читачам невідомі й допомагають їм створити більше цілісне подання про братів Гримм не тільки як учених, але й гарячих патріотах своєї батьківщини, свого народу. Дуже тепло написані сторінки книги, де розповідається про важку долю обох братів, коли вони в числі семи професорів знаменитого університету в Геттінгені насмілилися виступити проти скасування ганноверским королем конституції, за що були позбавлені права викладати. У всім, що стосується життєвого шляху братів Гримм, їхніх знайомств, наукових і дружніх контактів, політичної атмосфери в роздробленій Німеччині, еволюції їхніх суспільних поглядів, на книгу Г. Скурлы можна цілком покластися.
Авторові вдалося показати, як діяльність, який протягом свого довгого життя займалися брати Гримм, знаходила суспільну – національну, а потім і всесвітню – значимість. Наприклад, читаючи книгу, можна ясно простежити, як сприйняті ними ідеї їхнього першого вчителя, засновника “школи історичного права”, професори Карла Савиньи про “природність” історичного права й про те, що “сьогодення може бути понлто тільки з минулого”, зштовхнулися потім з ідеалізованим поданням про нібито існуючій у середні століття “єдиної народної спільності” і переросли поступово в романтичну теорію універсальної ролі мови й міфології для розуміння глибин народного духу. Вивчення рідної мови, народних стародавностей, включаючи традиції, звичаї, легенди, казки й міфи, – все це, по думці братів Гримм, повинне було розвивати в німців почуття приналежності до одній націй і тим самим сприяти об’єднанню розрізненої Німеччини в єдину національну державу. Із книги Г. Скурлы добре видно також, наскільки повільно, але в той же час послідовно змінювалися політичні погляди братів Гримм, як обмежував їх часом вузький національний патріотизм, що позначилося, зокрема, і на позиції Я. Гримма в період революції 1848 року.
Лише після поразки революції в Німеччині політичні погляди Я. Гримма помітно лівіють і він рішучіше починає висловлюватися проти реакційної політики Пруссії. Оповідання Г. Скурлы про життя й діяльність братів Гримм не претендує на оцінку їхньої наукової ідей з погляду рівня сучасної науки, що за останнє сторіччя настільки роздрібнилася й спеціалізувалася, що зараз майже немає филологоа такого ж універсального складу, як брати: Гримм. При необхідності автор цитує самих братів Гримм або ж посилається на думку відомих філологів, літературознавців і біографів, до нього, що писали про братів Гримм (Вільгельм Шерер, Карл Франку, Райнхольд Штайг, Вільгельм Шооф, Герман Герстнер, Людвіг Денеке й ін.).
(1 votes, average: 5.00 out of 5)