(бл. 1458 – 1521)
БРАНТ, Себастьян (Brant, Sebastian – бл. 1458, Страсбург – 10.05.1521, там само) – німецький письменник.
Батько Бранта був власником гостиниці “Золоті леви” у Страсбурзі, в стінах якого проминули дитинство та юність поета. Восени 1475 р. відправився навчатися у Базельський університет на факультет мистецтв, який закінчив із дипломом бакалавра в 1477 р. Він вирішив продовжувати навчання, і в результаті ретельних занять юриспруденцією у 1484 р. став доктором обох прав (канонічного та цивільного). До кінця 1500 р. жив у Базелі, займаючись
Він хотів зміцнення католицької церкви та її влади, був відданим трону та монархії як формі правління, що було відзначено імператором Максиміліаном І, який увів Брант в Імперську
Літературна діяльність Бранта розпочалась у Базелі в 1490 р. Він писав латинською і німецькою мовами праці юридичного, політико-історичного та дидактичного плану. Створив багато невеликих дидактичних і публіцистичних віршів для “летючих листків” – листівок з лубковими малюнками і віршами, широко поширених у тогочасних містах. Брант уклав збірку латинських фацецій (1496) виховного характеру, видав збірку висловів німецького середньовічного мораліста Фрейданка (1498), який виступив проти пороків папської курії та князів, що підривали єдність імперії.
Все це стало основою для роботи над знаменитою сатирично-дидактичною книжкою “Корабель дурнів” (“Das Narrenschif”, 1494), яка зробила автора широко відомим.
За змістом “Корабель дурнів” є збіркою повчань, відомих вже з біблійних текстів, корпусу канонічного права, з творів античних письменників і фольклору. Думка про те, що пороки занапащають людей, – одна з найдавніших у людства. Але книга Бранта, попри це, – яскравий твір, оскільки автор не займається картанням вад, а намагається вилікувати від них за народною традицією – сміхом, подати їх як дурість. Він вишиковує дурнів у довгу шеренгу і почергово показує їхні карикатурні портрети. Описи простонародно-наївні, але влучні: один – два гротескні штрихи – і образ викінчений.
Дурні небезпечні, через них немає порядку в суспільному житті, і поет, услід за фольклорною традицією, зображує вигнання дурнів у країну Наррагонію. У цій алегорії криється оптимізм Бранта. Він вірить, що люди можуть долати вади, і дає їм наочний урок. Поет закликає до самопізнання як до першого кроку до істини. Істина – антипод глупоти.
Вона – від Бога, вона – у християнському вченні, християнській моралі. Нерозумно жити – означає жити не за християнськими заповітами, оскільки така людина ніколи не прийде до вічної благодаті (гл. 50, V, 15, псалом на початку книги). Звідси зрозуміло, чому Брант так багато уваги приділяв висміюванню вад, таких як лінощі, балакучість, грубість, хабарництво, невірність і т. д. Але все ж таки до вад найнебезпечніших він відносить зраду віри служителями церкви та ченцями. Передчуття розколу церкви вело думку поета до апокаліптичних образів: “Я побоююсь, що антихрист вже близько!”. І все ж є ще час згадати про загальне благо, врятувати Німеччину від влади Користі та пана Пфеніга, за яких процвітають хабарництво, душогубство і зрада, зате прогнані правосуддя і справедливість.
До великих небезпек свого часу поет відносить князівський деспотизм, який послабив країну і тим самим посилив небезпеку війни з турками, а вона вже на порозі. Порочність суспільства небезпечна ще й тим, що затягує все більшу кількість людей. “Зводьтеся! Прокиньтеся зі сну!” – закликає Брант. “Корабель дурнів” як твір передреформаційної літератури сповнений передчуттів і пересторог.
Гротескність робила повчання не стільки нав’язливими, скільки вражаючими. Стиль книги вирізняється простотою, зрозумілістю та життєвою силою, що робило її схожою на народну книгу – один з найпопулярніших жанрів міського фольклору.
“Корабель дурнів” полюбили сучасники. За життя автора було опубліковано декілька видань у Німеччині. У 1497 р. гуманіст Я. Лохер переклав “Корабель дурнів “латинською мовою, що зробило цей твір відомим у міжнародному масштабі: у найближчі 10 років книгу переклали французькою, англійською і голландською мовами. Багато висловів “Корабля дурнів “стали приказками та крилатими висловами. Від сатири Бранта беруть свій початок твори інших письменників: Томаса Мурнера (“Цех шахраїв” і “Закляття дурнів”), Еразма Роттердамського (“Похвала Глупоті” ) і Ганса Сакса (“Країна ледарів”).
Фактично Брант першим переніс фольклорну антитезу – дурень-мудрець – у літературу, чим заклав підвалини т. зв. німецької гуманістичної літератури про дурнів, традиції якої не вмирають до сьогодні. Друге життя “Кораблю дурнів” дали художники, використовуючи текст в якості написів на гравюрах. Існує навіть думка, що Брант сам задумав цикл гравюр для свого “Корабля дурнів”. Відома 121 гравюра кінця XV ст., автор яких не встановлений.
Одну з них – “Нагорода за мудрість” – приписують А. Дюреру.
Українською мовою поему Бранта “Корабель дурнів” переклав Ф. Скляр.
А. Зав’ялова
(1 votes, average: 5.00 out of 5)