Цикл 1
Пущені пруживим, тугим луком, В чорну пітьму дзвінко полетіли Ковані огнистим Локі стріли. Чорну ніч розколивали звуком.
Горда дума на чолі блідому: Десь судьба захована в безмежжі! Блиск вогню цілує горді вежі, Блиск вогню на овалі шолому.
Непобідна посестро валькірій! Чом ця стрілка збилася з дороги, Заблукала в мій далекий вирій?
Адже я співець убогий, Не герой, що переміг Ліндвурма! Я лиш тиха арфа – я не сурма. 2
Де заховано твій безцінний дар – Крилату гостю з вістрям золотим? Великий світ. Та радитись ні з ким Не
Великий світе! Замалий твій храм Для світлих жарів – золотистих стріл! Створю ж у серці другий небосхил, Йому в опіку скарб цінний оддам.
І вже іду веселими стежками У світ, у світ – іду, немовби плив. Несу пісні, змережані казками, І повні жмені повседневних див.
Торкаю струни вмілими руками, Вони ж бринять, як усміхи тятив. 3
Гей, несу я казки та пісні, Гей, мандрую від хати до хати. Але мре моє слово крилате І минають без радощів дні.
Десь у темній печері на дні Змій поклав свої царські палати І віки вже те царство прокляте Глушить людські казки та пісні.
Прийде час. Вирву з серця стрілу. Стане арфа напруженим луком, І розітнеться спів золотий.
І на вкриту кістками скалу З диким ревом смертельним і грюком Впаде мертвий побіджений змій!
1925.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)