У рік 6732 (1223). Прийшло нечуване військо, безбожні моавитяне, називані татарами; прийшли вони на землю Половецьку. Половці намагалися пручатися, але навіть найдужчий з них Юрій Кончакович не міг їм протистояти й біг, і багато хто були перебиті – до ріки Дніпра.
Татари ж повернули назад, і пішли у свої вежі. І от, коли половці прибігли в Російську землю, то сказали вони російським князям: “Якщо ви нам не допоможете, то сьогодні ми були побиті, а ви завтра побиті будете”.
Була рада всіх князів у місті Києві, і вирішили на раді так: “Краще
Волошки там не було, він по молодості залишився у Володимирі. Звідти прийшли вони у квітні місяці й підійшли до ріки Дніпрові, до острова Варязькому. І з’їхалося отут з ними все кочовище
З ними був Юрій Домамирич і Держикрай Владисла-Вич.
Дійшла до стану звістка, що прийшли татари подивитися на російські човни; почувши про це, Данило Романович погнався, підхопившись на коня, подивитися на небачену рать; і колишні з ним кіннотники й багато інших князів поскакали дивитися на неї. Татари пішли. Юрій сказав: “Це стрілки”.
А інші говорили: “Це прості люди, гірше половців”. Юрій Домамирич сказав: “Це ратники й гарні воїни”.
Повернувшись же, Юрій усе розповів Мстиславові. Молоді князі сказали: “Мстислав і інший Мстислав, не стійте! Підемо проти них!” Всі князі, Мстислав і інший Мстислав, Чернігівський, перейшли через ріку Дніпро, до них перейшли й інші князі, і всі вони пішли в половецький степ.
Вони перейшли Дніпро у вівторок, і зустріли татари російські полки. Російські стрілки перемогли їх, і гнали далеко в степ, б’ючи, і захопили їхню худобу, і із чередами пішли, так що всі воїни збагатилися худобою.
Звідти вони йшли вісім днів до ріки Калки. Зустріли їх татарські сторожові загони. Коли поборолися сторожові жнив, був убитий Іван Дмитрович і ще двоє з ним. Татари від’їхали; біля самої ріки Калки зустрілися татари з російськими й половецькими полками.
Мстислав Мстиславич повелів спочатку перейти ріку Калку Данилу з полком і іншими полицями з ними, а сам після них переїхав; сам він їхав у сторожовому загоні. Коли він побачив татарські полки, то приїхав сказати: “Озброюйтеся!” Мстислав Романович і Інший Мстислав сиділи й нічого не знали: Мстислав їм не сказав про происходящем через заздрість, тому що між ними була більша ворожнеча.
Зійшлися полки разом. Данило виїхав уперед, і Семен Олюевич і Василь до Гаврилович ударили в полки татарські, і Василько був поранений. А сам Данило, будучи поранений у груди, по молодості й хоробрості не відчув ран на тілі своєму.
Йому було вісімнадцять років, і він був сильний.
Данило міцно боровся, б’ючи татар. Побачив це Мстислав Німої й, подумавши, що Данило поранений, сам кинувся на них, тому що був він чоловік сильний; він був родичем Романові від роду Володимира Мономаха. Він дуже любив батька Данила, а той доручив йому свою волость після своєї смерті, щоб віддати її князеві Данилу.
Коли татари кинулися навтіки, Данило бив їх зі своїм полком, і Олег Курський міцно бився з ними, але нові полки поборолися з нами. За гріхи наші переможені були російські полки.
Данило, побачивши, що розпалюється бій і татарські лучники посилено стріляють, повернув свого коня під напором супротивника. Поки біг він, сильно захотів пити, а напившись, відчув рану на тілі своєму, котру не помітив під час бою через мужність і силу віку свого. Тому що був він відважний і хоробрий, від голови до ніг не було в негоизъянов.
Переможені були всі російські князі. Такого ж ніколи не бувало. Татари, перемігши росіян людей через гріхи християн, прийшли й дійшли до Новгорода Святополкова.
Росіяни ж, не відаючи про їхню облудність, вийшли назустріч їм із хрестами й були всі перебиті.
Очікуючи покаяння християн, бог повернув татар назад на східну землю, і вони завоювали землю Тангутскую й інші країни. Тоді ж їх Чингисхан був убитий тангутами. Татари ж обдурили тангутів і згодом погубили обманом. І інші країни вони погубили – раттю, а найбільше обманом.
Цит по: Пам’ятники літератури Древньої Русі. XIII Століття / Пер. О. П. Лихачовій. М., 1981. С. 257-261. або Хрестоматія по історії Росії З найдавніших часів до наших днів.
Автори – укладачі: А. С. Орлів, В. А. Георгиев, Н. Г. Георгиева, Т. А. Сивохина.- М.,1999.С. 66-67.
(2 votes, average: 3.50 out of 5)