Доля коня – у волі. Доля коня – у силі. Так чому ж тоді споконвіку ці мудрі й незалежні істоти запряжені в ярмо?
Чому тягають на своїх спинах воїнів, беручи таким чином участь у кровопролитті? Чому терплять удари батогами й виправдовують своїх кривдників? Горда й одночасно дуже непевна їхня мудрість. Коні близькі до людей. Вони можуть становити з вершником одну суть або взагалі бути одним цілим (кентаври із міфів).
Тому, мабуть, письменники часто уособлюють саме в цих тваринах дух людини, а то й цілого народу.
Усі пам’ятають мультиплікаційного
Новаторським, безпосередньо цікавим є те, що автор, по суті описуючи коня, настільки заглиблюються в психологічний аналіз його свідомості, що іноді втрачається грань, і читач має змогу вийти в іншу площину – людських почуттів, конфліктів
А насправді, якщо подумати, ми просто не знаємо, що з нею робити. До когось вона приходить так же, як до Шептала – у критичний момент. Далі п’янить, далі насичує… і що?
Раптом стає непотрібною, і приходить відчуття, ніби й не було її – цієї бажаної вольниці. Ми обираємо – бути як всі, адже навіщо показувати свою окремішність – це так втомлює, чи краще впасти в калюжу, надівши на себе брудну маску.
Кінець оповідання виглядає образливо, розчаровує, бо після таких щирих і справжніх відчуттів, які дала коню свобода, просто гріх повертатися до старого. Але автор налаштований на гірку правду, і саме ця чесність до самого фіналу демонструє мужність Володимира Дрозда як автора і патріота.
(2 votes, average: 2.50 out of 5)