Азіатське походження Михайла Семенка
Азіатське походження Михайла Семенка – факт загальновідомий. Анатоль Петрицький залишив нам словесний і акварельний портрети лідера українського футуризму: “І ось Семенко. Це людина малого зросту, і під час зустрічі з ним перше, що кидається в очі, це величезна шевелюра волосся, покрученого, як в негра. Коли ви довго приглядаєтеся до нього, помічаєте пару косих очей китайця,- я думаю, що пояснюється це тим, що його мати довгий час жила як не в Японії, так у Владивостоці. Одягався Семенко завжди зі
Я і зараз уявляю, як живого, Семенка в багатолюдному кафе, в сірому костюмі, без комірця, що їсть рахат-лукум і п’є кофе по-турецькому.
На стінці проти мене висить портрет улюбленого мого поета Пушкіна, роботи маляра Кіпренського… Я кинув поглядом і помітив – так, він мені нагадує Пушкіна,- такий, зріст, ніс, чуб – тільки у Пушкіна очі круглі, а в Семенка косі-прекосі… “.
А ось і автопортрет М. Семенка: “… обличчя його вміщало в собі риси всіх
Таким бачимо М. Семенка й на інших портретах та шаржах, а також на світлинах…
Звичайно ж, окремі факти зі словесного портрета поета потребують уточнення: мати поета, письменниця Марія Проску – рівна, не була ні в Японії, ні у Владивостоці (у Владивостоці був сам М. Семенко), доречні в портреті згадки турків, кави по-турецькому, бо прапрабабусею М. Семенка по батьковій лінії була турчанка, привезена прапрадідом із Криму – звідси очевидно, оті “косі-прекосі очі… “.
У Владивостоці Михайль Семенко опинився в кінці 1914 р. під час Першої Світової війни, тут він служив армійським телеграфістом.
Перші враження від Владивостока М. Семенко описує у вірші “Море чуже” (1915): Чужого моря хвилі сині І струмкістьпадаючих скель Застигли в серці моїм нині Край мармурових стель Невже чужий цей рідний вітер І сопок сірих смілий ряд? Мені не сниться й досі Дніпр І не приваблює назад.
Владивосток для М. Семенка якийсь час зберігатиме оцю екзотичність, він час від часу береться описувати у віршах бухти, береги, просто гори. Сприйняття далекого краю, далекого міста змінюється тоді, коли в поета з’являється кохана (її звати Лідія Горенко, вона згодом стане дружиною М. Семенка й народить йому двох дітей). Свідченням цієї зміни стає вірш “Місто над бухтою” (1916).
Н. І. Счастливцева
(1 votes, average: 5.00 out of 5)