Герой роману Луций ( чивипадково збіг з ім’ям автора?!) подорожує по Фессалії. У шляху він чує захоплюючі й страшні історії про колдовских чари, перетворення й інших ведьмовских витівках. Луций прибуває у фессалийский місто Гипату й зупиняється в будинку якогось Милона, що “набитий грішми, страшний багатій, але скупий донезмоги й усім відомий як людина препідлий і пребрудний”. В усьому античному світі Фессалія славилася як батьківщина магічного мистецтва, і незабаром Луций переконується в цьому на власному сумному досвіді
У будинку
Сприяння в настільки ризикованій справі. Але, проникнувши таємно в кімнату господарки, вона переплутала шухлядки, і в підсумку Луций перетворюється не в птаха, а в осла. У цьому вигляді й перебуває він до самого кінця роману, знаючи лише, що для зворотного перетворення йому треба покуштувати пелюстків
Новоявлений осел стає власністю зграї розбійників (вони ограбували будинок Милона), які використають його, природно, як в’ючна тварина: “Я був скоріше мертвий, чим живий, від ваги такої поклажі, від крутості високої гори й тривалості шляху”.
Не раз, що перебуває на краї загибелі, змучений, побитий і напівголодний, Луций мимоволі бере участь у набігах і живе в горах, у кублі розбійників. Там щодня й щоночі вислухує він і запам’ятовує (перетворившись в осла, герой, на щастя, не втратив розуміння людського мовлення) всі нові й нові страшні історії про розбійницькі пригоди. Ну, наприклад, – оповідання про могутній розбійника, що облачився у ведмежу шкіру й у цьому вигляді проникшем у будинок, вибраний його співтоваришами для пограбування
Найвідоміша із вставних новел роману – “Амур і Психея” – чудова казка про молодшу й прекраснейшей із трьох сестер:
Вона стала коханій Амуру (Купідона, Ерота) – підступного стреловержца.
Так, Психея була настільки прекрасна й чарівна, що бог любові сам полюбив її. Перенесена ласкавим Зефіром у казковий палац, Психея щоночі приймала Ерота у свої обійми, пестячи божественного коханого й почуваючи, що улюблено ім. Але при цьому прекрасний Амур залишався невидимим – головну умову їхніх любовних зустрічей…
Психея вмовляє Ерота дозволити їй побачити із сестрами. І, як завжди буває в подібних казках, заздрі родички підбивають її ослухатися чоловіка й спробувати його побачити. І от під час чергового побачення Психея, суши давно цікавістю, запалює світильник і, щаслива, радісно розглядає прекрасногo дружина, що спить поруч сней.
Але отут із гнота лампи бризнуло гаряче масло: “Відчувши обжог, бог підхопився й, побачивши заплямованої й порушеної клятву, швидко звільнився від обіймів і поцілунків несчастнейшей свій чоловік і жінка й, не произнеся ні слова, піднявся в повітря”.
Богиня любові й краси Венера, почуваючи в Психее суперницю, усіляко переслідує обраницю свого стрелоносного й примхливого сина. І із чисто жіночою пристрасністю викликує: “Так він насправді любить Психею, суперницю мою по самозваній красі, викрадачку мого імені?!” А потім просить двох небожительниц – Юнону й Цереру – “знайти летюху, що втекла, Психею”, видаючи її за свою рабиню
Меж тим Психея, “переходячи з місця на місце, удень і вночі із занепокоєнням шукає свого чоловіка, і усе сильніше бажає якщо не пещеннями чоловік і жінка, те хоч рабськими благаннями зм’якшити його гнів”. На тернистому шляху своєму вона попадає у віддалений храм Церери й працьовитою покірністю завойовує її прихильність, И все-таки богиня родючості відмовляється надати їй притулок, тому що пов’язана з Венерою “узами стародавньої дружби”.
Так само відмовляється дати притулок її і Юнона, що говорить: “Закони, що забороняють захищати чужим випадним рабам без згоди їхніх хазяїв, від цього мене втримують”. І добре хоч, що богині не видали Психею розгніваної Венері
А та тим часом просить Меркурія оголосити, так сказати, всесвітній розшук Психеи, оголосивши всім людям і божествам її прикмети. Але Психея в цей час і сама вже підходить до чертогам своєї неприборканої й прекрасної свекрухи, вирішивши здатися їй добровільно й робко сподіваючись на милосердя й розуміння
Але надії її даремні. Венера жорстоко насміхається над нещасною невісткою й навіть б’є її. Богиню, крім усього, бісить уже сама думка про перспективу стати бабусею: вона збирається перешкодити Психее народити дитя, зачате від Амуру: “Шлюб ваш був нерівний, до того ж, ув’язнений у заміському маєтку, без свідків, без згоди батька, він не може вважатися дійсним, так що народиться від нього незаконне дитя, якщо я взагалі дозволю тобі доносити його”.
Потім Венера дає Психее три нездійсненних завдання ( щостали потім “вічними сюжетами” світового фольклору). Перше з них – розібрати незліченну купу жита, пшениці, маку, ячменя, проса, гороху, сочевиці й бобів – Психее допомагають виконати мурахи. Так само, за допомогою добрих сил природи й місцевих божеств, справляється вона й з іншими повинностями.
Але й Амур тим часом страждав у розлуці з улюбленої, котру вже простив. Він звертається до свого батька Юпітерові із проханням дозволити цей “нерівний шлюб”. Головний Олімпієць скликав всіх богів і богинь, велів Меркурію негайно доставити Психею на небо й, простягнувши їй чашу з амброзією, сказав: “Прийми, Психея, стань безсмертної. Нехай ніколи Купідон не відлучається з обіймів твоїх і так буде цей сполучник на віка століть!”
И була зіграна на небі весілля, на якій весело танцювали всі боги й богині, і навіть Венера, уже на той час подобріла. “Так належним чином передана була у владу Купідона Психея, і, коли прийшов строк, народилася в них дочка, що кличемо ми Насолодою”.
Втім, Зевса можна зрозуміти: по-перше, він був не зовсім безкорисливий, тому що за згоду на цей шлюб попросив Амуру підшукати йому на Землі чергову красуню для любовних утіх. А по-друге, як чоловік, не позбавлений смаку, він розумів почуття сина…
Це зворушливо-трагічне оповідання Луций почув від п’яної баби, що господарювала в печері розбійників. Завдяки збереженій здатності розуміти людське мовлення, перетворений в осла герой довідався безліч і інші дивні історії, тому що майже безупинно перебував у шляху, на якому попадалося йому чимало митецьких оповідачів
Після безлічі халеп, постійно міняючи хазяїв (переважно – злих і лише зрідка – добрих), Луций-осел зрештою рятується втечею й виявляється один раз на відокремленому Егейському узбережжі. І отут, спостерігаючи народження Місяця, що сходить із моря, він натхненно звертається до богині Селену, що носить безліч імен у різних народів: “Володарка небес! Совлеки з мене образ дикого чотириногого, поверни мене поглядам моїх близьких Якщо ж жене мене з невблаганною жорстокістю яке-небудь божество, нехай мені хоч смерть дана буде, якщо жити не дано!” І царствена Исида (єгипетське ім’я Селен^-Місяця) є Луцию й указує шлях до порятунку. Не випадково саме ця богиня в античному світі завжди зв’язувалася з усіма таємничими дійствами й магічними перетвореннями, ритуалами й містеріями, зміст яких було відомо лише присвяченим. Під час священного ходу жрець, заздалегідь попереджений богинею, дає нещасному можливість нарешті вкусить рожевих пелюстків, і на очах восхищенно-экзальтированной юрби Луций знову знаходить людський вигляд
Пригодницький роман завершується главою, присвяченої релігійним таїнствам. І відбувається це цілком органічно й природно (адже мовлення увесь час іде про перетворення – у тому числі й духовних!).
Пройшовши через серію священних обрядів, пізнавши десятки таємничих присвят і зрештою вернувшись додому, Луций повернувся й до судової діяльності адвоката. Але в більше високому званні, чим був раніше, і з додаванням священних обов’язків і посад
Ю. В. Шанин
(2 votes, average: 3.50 out of 5)