Помітну трансформацію перетерплює в ті роки й драматургія. Арман Салакру (род. в 1899 р.) із числа багатьох письменників, що відійшли від сюрреалізму. Із сюрреалізмом зв’язані п’єси Салакру 20-х років. В 30-і роки в його драматургії всі определеннее позначається соціально-сатирична антибуржуазна тенденція (“Людина, подібний іншим”, 1936), навіть із уловимим антифашистски”! відтінком (“Земля кругла”, 1938).
Але в драматургії, у порівнянні із прозою, вторгнення суспільно-політичної проблематики було утруднено, не завжди знаменував
У їхніх колізіях і сюжетах уже тоді відбивалися політичні події 10-20-х років. Однак у романах Жироду з’явилися “чудності”- як риса його художнього методу: руйнування логічних зв’язків, сполучення реальний і нереального й т. п. Цей принцип Жироду розвив вдраматургии.
Значна частина п’єс Жана Жироду – “перелицьовані” античні сюжети. Він став
Минуле модернізується, традиційні ситуації наповнюються натяками на сучасність, тоді як сучасність виряджається в костюми давньої давнини. Комічний ефект такого співвідношення великий; Жироду дотепний, винятково винахідливий, хоча найчастіше поверхневий, захоплюється зовнішніми ефектами; позначається прагнення до самодостатньої театральності. Наприклад, у п’єсі “Амфітріон 38” (1929) дарма було б шукати глибокі й оригінальні думки, але там є дуже забавне зіткнення богів і людей, є комічні епізоди, що зображують спроби Юпітера спокушати смертних жінок і поводження Алкмени, що вірне своєму чоловікові Амфітріону й намагається тому обдурити бога
П’єси Жана Жироду – не просто ефектне видовище, створене віртуозом-комедіографом. Основа “міфологічного театру” – релятивізм і найглибший песимізм. Не випадково экзистенциалистская драматургія у Франції (Сартр, Камю, Ануй) родинно близька драматургії Жироду й розвивала навіть “міфологічний” жанр.
Зображений Жироду маскарад історичних епох відповідав экзистенциалистскому запереченню закономірності історичного процесу. Драматургія Жироду тому протистояла народному театру Ролана й близьких йому художників, протистояла “Робеспьеру” з його історизмом, з його проникненням у сутність епохи й пафосом твердження революції. Однак і творчість Жи-роду в 30-і роки помітно мінялося
В 1935 році вперше була представлена його Драма “Троянської війни не буде”. Тут відомі легендарні герої – Олена, дочка Зевса й Леди, що викрала Олену красень Парис, Гектор, віщаючи Кассандра й т. п. Однак це все дано в масштабах звичайної сучасної людини. Легендарн і величне знижується в комічних ситуаціях і забавних діалогах героїв, гострословів, ведучих словесні дуелі. Через ефектні репліки й пікантні розмови пробивається настирлива й невідворотна тема – тема війни.
Що б не робили герої – усе, що відбувається, сприймається як недовга перерва між війнами: “Ця Війна – остання… А за нею інша”. Невідворотність війни особливо різко сприймається завдяки контрасту з розумністю й стриманістю героїв п’єси, усвідомленістю їхнього поводження, логічністю вчинків. “Троянської війни не буде”:- політична трагікомедія з актуальнейшим змістом, з такий гострої для 30-х років темою, як тема війни.
Але міфологічне оздоблення й у цій п’єсі Жироду – найважливіший елемент його концепції: драми наших сучасників можуть зіграти й персонажі з далекого минуле^-ніщо, по суті, не змінилося за багато сотень років людської історії, запевняє Жироду.
П’єса “Троянської війни не буде” випереджає останню драму Жироду – “Божевільна із Шайо” (поставлена в 1946 році). Далека безтурботність “Амфітріону 38”; тепер мир здається лиховісним, що попали в полон жадібних промисловців, нахабних і злочинних ділків. Усунуті навіть зовнішні розходження епох.
Конкретизація зла (“гроші – зло миру”) супроводжувалася в мистецтві Жироду створенням утопічної картини суспільства, де воцарившееся зло знищується божевільною бабою, нетерпимої до вульгарності й підлості буржуазних підприємців, що несуть миру “убогість і війни”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)