Іскра бориславського полум’я жевріла в душі Івана Франка ще з дитинства. У батьковій кузні малий Івась чув розповіді селян, які приходили до батька-коваля, про лиходійство бориславських фабрикантів, про страшні події на нафтових промислах.
Згодом Франко прийшов до читачів із своїм тематично новаторським “робітничим” епосом – малою (цикл оповідань) і великою (“Воа соnstrісtоr”, “Борислав сміється”) “бориславською” прозою.
Борислав – західноукраїнський центр нафтової промисловості. Голодна смерть гнала на
Борислав – драматична епопея боротьби праці і капіталу, епіцентр класової боротьби в Західній Україні. Символічно представлена в повісті робітнича маса. Її сила і могутність нагадують бурю, повінь, хмари: “Буря збиралася над Бориславом – не з неба до землі, а з землі проти неба…
Збиралися грізні хмари: це ріпники сходилися на велику робітничу раду”. Бенедьо Синиця, головний герой повісті, слухає розповіді людей про
Однак серед оцього людського пекла був і панський рай. Голодними селами, випаленими посухою полями до Дрогобича “летіла” запряжена парою коней бричка. Важливі художні штрихи – “голод стогне на селі”, а панські коні “гладкі і здорові, візник кріпкий, ситий і гарно зодягнений…”.
А в бричці – статечний, червонолиций, розкішно вбраний пан. Це “найбільший бориславський туз”, підприємець Гермам Гольдкремер.
Для потомственного робітника Бенедьо Синиці народний біль – його біль. Для Германа Гольдкремера, який у житті понад усс любив гроші, “вид безмірної нужди” приносив задоволення, “ситий спокій”: “Висушуючи ті поля, висисаючи всі живі соки з землі, воно (сонце) працює для мене, воно згонить дешевих і покірних робітників до моїх фабрик!” Для Германа посуха – це реальна можливість ще на одну сходинку піднятись “по драбині багатства”.
Отже, в центрі повісті – непримиренна боротьба двох ворожих світів, яка відбувається в Бориславі. Сам Борислав також можна вважати головним героєм повісті. Це місто гноблених і нещадно експлуатованих, але нескорених і могутніх
(2 votes, average: 3.50 out of 5)