Випливати за думками великої людини є наука сама чудова.
А. С. Пушкін
Дійсно, немає пророків у своїй Батьківщині!
И часом долі цих пророків, як і їхньої думки, бувають дивно подібні. Говорячи це, я мав на увазі двох росіян философоф – Аполлона Григор’єва й Василя Розанова. Ці дуже тонкі, якщо не сказати, великі мислителі, на жаль, не були зрозумілі сучасниками й, на жаль, майже забуті зараз.
И саме цікаве в їхній Творчості те, що, зберігаючи свою індивідуальність, ці художники зуміли виразити майже однакове відношення до речей.
Наприклад,
И все понятно.
И не треба ніяких слів.
От чого не можна з іноземцем”.
Але В. Розанов, на відміну від Ап. Григор’єва, побачив ще “зворотний бік” росіян: “От і я кінчаю тим, що все російське починають ненавидіти… Це заспані особи, неметені кімнати, небруковані вулиці…
Огидно, огидно” (вуха Каренина?!).
Ап. Григор’єв говорить про ірраціональність
По суті те ж, що Ап. Григор’єв? Так, те ж, але – глибше.
Думка про “суєту суне” – думка великої книги Экклезиаста – теж знаходить своє відбиття у філософів. Вона “виникає усе виразніше й різкіше й невблаганної” перед Ап. Григор’євим; а В. Розанов говорить про суєтність: “…я не виношу самого шуму”.
У питаннях відносини до Некрасова письменники розходяться, але зовсім небагато. Для Ап. Розанова – “хоч і велика людина” (наголос уже на “велику людину”, залишаючи “хоч”): “…У Н. Некрасова є сторінок десять віршів до того народних, як це не вдавалося жодному з наших поетів і прозаїків”.
Відношення ж В. Розанова до іншим “народним викривачам” набагато категоричнее. От як він відгукнувся про М. Е. Салтыкове-Щедріна: “Як “запеклої вовк”, він наївся російської крові й ситий відвалився в могилу”. Ап.
Григор’єв указує лише на безвір’я письменників цього напрямку.
Але в цілому В. Розанов і Ап. Григор’єв – це генії споглядання. І девізом їхньої творчості могли б стати слова Василя Васильовича Розанова: “Малу травичку народити – сутужніше, ніж кам’яний будинок зруйнувати…”
(2 votes, average: 3.00 out of 5)