Анапест (грецьк. andpaistos – обернений, зворотний щодо дактиля) -” в античній версифікації – трискладова стопа на чотири мори, в якій перші два – короткі, третій – довгий. У силабо-тонічній системі – трискладова стопа з наголосом на останньому складі (∪ ∪-). Одностопний А. майже не зустрічається в українській поезії, окремі випадки його вживання спостерігаються у гетерогенній строфі, наприклад, у фольклорно стилізованому вірші М. Вороного:
Покохає мене щиро Незрадливо – Усміхнеться й мені доля Милостиво! Приклад двостопного
Я дійду на зорі До найстаршої брами, Де ключі?
У дніпрі. А дніпро – під валами
(В. Герасим’юк).
Зустрічається тристопний А.:
Закигиче розлука над нами, Розчахне двосистемно навскіс, Замордується лихо ножами Чи зависне в петлі твоїх кіс
(І. драч).
Чотиристопний А. досить поширений в українському вірші на противагу іншим розмірам трискладової стопи:
Польовою стежиною з дальніх доріг Йду в село і радію сподіваній стрічі. Тільки ж каменем смуток на серце наліг: Кладовище побільшало вдвічі
(В. Марочкін).
П’ятистопний А., котрий витворює медитативний настрій:
На горі ніби снігом
(М. Рильський),
Шестистопний А. – найменш популярний у сьогоденній українській версифікації:
В тихих продувах вітру цілував я змокріле волосся. Гуркотів спорожнілий трамвай – ночі й зливі навстріч. А позаду – в пульсуючих прожилках листя неслося, Мов колись і ніколи… за нами й над нами… всю ніч
(П. Куценко).
А. з’явився в українській поезії дещо пізніше порівняно з іншими тристопними розмірами – у другій половині XIX ст.