Заповіт Т. Шевченка – патріотичний гімн.
“Заповіт” Тараса Шевченка є бойовою програмою для закріпаченого народу, неповторним поетичним заповітом у світовій літературі.
Твір був написаний у грудні 1845 року, коли Шевченко лежав хворий у Переяславі у знайомого лікаря А. Козачковського. Літературознавець Г. Нудько писав, що хоч поштовхом до написання вірша була тяжка хвороба автора, проте “причини, що породили твір, крилися в тій суспільно-політичній дійсності, яку спостерігав і вивчав поет у 30-40-х роках…”
Вірш починається
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Дніпро тут символізує могутність народу. Автор замість звичайного “реве Дніпро” використовує тавтологію “реве ревучий”, щоб надати образові сильнішого звучання, щоб підготувати читача до сприйняття думки про
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
І Волю окропіте.
Усі дієслова цього уривку стоять у наказовому способі, виражаючи волю автора, який спонукає інших до дій. Висловлюється впевненість у тому, що все це буде здійснено, що народ обов’язково повстане й розірве віковічні кайдани. Наприкінці вірша Т. Шевченко звертається до майбутніх поколінь, він ніби переноситься в нове суспільство, в якому не буде неволі й рабства. Нову сім’ю народів поет називає великою і вільною.
У “Заповіті” звучать нотки й суму, й гордості, а найбільше – віри в перемогу, в те, що завтрашній щасливий день неодмінно настане, а щастя прийде тоді, коли Дніпро “…понесе з України у синєє море кров ворожу”.
Мріє Т. Шевченко, як і О. Пушкін у поезії “Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний…”, прийняти шану від майбутніх поколінь. Він пише:
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.
У поезії “Заповіт” відчувається сила народу, віра в його безсмертя, впевненість у неминучій перемозі. Т. Шевченко не тільки висловлює мрію про майбутнє, а й прагне уявити його собі, закликає до революційної боротьби.
(2 votes, average: 3.00 out of 5)