Тема вірша – призначення людини, його зрілий погляд на прожите життя, її осмислення. Перед ліричним героєм постає проблема догляду юності, і він не хоче з цим погоджуватися, але все-таки він приходить до вирішення змиритися з втратою минулого. В основі вірша лежить антитеза, поет використовує її для передачі сенсу, протиставляючи весняні яблука до осіннього золота в’янення, тобто дитинство і зрілу життя. Він постійно заперечує можливість повернення у дитинство, він не хоче про нього пам’ятати, щоб не було боляче в душі, особливо це видно
У вірші стільки протиріч, що воно стає нудотним, поет йде проти своїх почуттів, відчуттів, любові до прожитим рокам, але в нього нічого не виходить, адже він не може обдурити сам себе.
Роль заперечень у першій і в другій строфі несе в собі хворобливу втрату дитинства і прихід дорослого життя (“Я не буду більше молодим”, “Серце, ти тепер не так будеш битися”, “І країна березового ситцю / Не заманить більше шлятися босоніж “). А найголовніше, що поет сам намагається забути минуле (“Не шкодую, не кличу, не плачу”).
Особливого звучання насеет третя строфа. Тут Єсенін намагається
П’ята строфа несе філософські роздуми поета, в яких він розкриває читачеві сенс життя, що немає нічого страшного в старінні і в’яну, і каже: “Будь же т навіки благословенне, / Що прийшло процвесть і померти”.
Загальний настрій твору – умиротворення, монотонність, неспішність, розмірене розповідь сприяє подальших роздумів читача, дозволяє додумувати, співвідносити зі своїм світоглядом на цінності життя.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)