Б.-І. Антонич не погоджувався, коли його називали “безрозсудним поганином самого почування”, адже він не вдавався до “оязичення християнства” чи – навпаки. Часто в одному творі з’являлися мотиви двох вір, як у вірші “Різдво”, де сюжет християнської містери, тонко помережаний язичницькими елементами, розгортався в українському середовищі.
Волхви уподібнювалися до лемків: “Прийшли лемки у криса – нях і принесли місяць круглий”, тобто хліб. Справді, на Різдво лемки з хлібом й свяченою водою обходять обійстя й
Вона знає його трагічне майбутнє, але нічого вдіяти не може, покладаючись у всьому на Господнє провидіння.
Те, що Біблійну легенду про народження Христа Б.-І. Антонин розкрив по-своєму, не треба розуміти, як святотатство, це відчуття близькості своєї до Сина Божого, єдності з тим, хто взяв на себе гріхи людства й постраждав за нього.