Гімн красі Красо! Чи з неба ти, чи з темної безодні В твоєму погляді – покара і вина,
Безумні злочини й діяння благородні; Захмелюєш серця, подібно до вина. В твоєму погляді – і присмерк, і світання,
Як вечір грозовий, приносиш аромат. Німим стає герой з твого причарування, І сміливішає дитина во сто крат.
Чи ти зійшла з зорі, чи вийшла із провалля, Йде Фатум, наче пес, за покроком твоїм; І, розсіваючи біду чи безпечалля, У всьому вільна ти, хоч пані над усім! Красо! Ти по мерцям ступаєш без мороки,
Злочинство, ревність, жах – то наче
Коханець зморений, що пригортає милу, Що кволо хилиться й зітхає раз ураз, Нагадує того, хто сам свою могилу Вкриває ласками у свій вмирущий час. Немає значення, чи з пекла ти, чи з раю,
Потворно вибредна, страхітлива й свята, Як до безмежностей, що я про них не знаю, Але жадаю їх, відчиниш ти врата! Це байдуже, хто ти
Чи Діва, чи Сирена, Чи Бог, чи Сатана, чи ніжний Херувим, Щоб лиш тягар життя, о владарко натхненна, Зробила легшим ти, а всесвіт – менш гидким! Переклад Д. Павличка
Удвох останніх рядках автор говорить про роль краси
Та найголовніше, що всеосяжна краса, на думку поета, допоможе йому “відчинити врата” “до безмежностей”, зазирнути у заборонене та незвідане. Адже Бодлер, як і інші митці та філософи його часу, вважав, що за реальністю, яку бачить людина, існує світ ідей, який вона бачити не може. Ось він-то і є справжнім, а видимий, реальний світ – його блідий відбиток. Цей справжній таємничий світ не можна осягнути розумом, але його можна відчути, вгадати інтуїтивно, підсвідомо, – вважав Ш. Бодлер.
Митець повинен стати медіумом, провідником, інструментом цього ідеального світу, адже лише йому може відкритися глибина життя у явищах повсякденності. І ці явища у новому мистецтві стають символами.