Як влучно помітив Пушкін, у вольтерівських творах “філософія говорила загальнозрозумілою й жартівливою мовою”. Якщо у Вольтера й не було таланту яскравого, оригінального мислителя, то блискучим письменницьким талантом він володів цілком. Філософ, учений, історик, політик, він був насамперед письменником.
Уся творчість його виросла на перетині передової ідеології й літературної майстерності. Причому це злиття ніколи у Вольтера не було штучним, неорганічним. Для нього було так само природно вкладати вибухові ідеї в скороминущий
У повістях Вольтера насамперед відбилися події, що хвилювали тоді всю Європу,- нещастя Семирічної війни, лісабонська катастрофа 1755 року, державні перевороти й зміни династій, боротьба з єзуїтами й інспіровані клерикалами судові процеси, наукові експедиції й відкриття, інтелектуальне, літературне, художнє життя європейських країн. Відбилися у вольтерівській прозі й ті філософські й політичні проблеми, які займали письменника в ці роки і які він прагнув вирішити насамперед у своїх наукових
Подієвий бік повістей підпорядковується ідеологічному. І у великих творах (наприклад, “Кандід” чи “Простак”), і в невеличких мініатюрах в центр поставлено інше філософське положення, яке лише ілюструється сюжетом (недарма ці Твори Вольтера називають філософськими повістями). Можна сказати, що “героями” цих творів, при всій їх розмаїтості, наповненості всілякими подіями й персонажами, виявляються не звичні нам дійові особи з індивідуальними характерами, власними долями, неповторними портретами тощо, а та або інша політична система, філософська доктрина, кардинальне питання людського буття.
Основні проблеми, які цікавлять Вольтера вже в першій групі філософських повістей, створених наприкінці 40-х років,- це співвідношення у світі добра й зла, їхній вплив на людську долю. Вольтер переконаний, що життя людини є поєднанням дрібних випадків: часто доля робить круті віражі, то затоптує піщину світобудови в бруд, то підносить її на недоступні, здавалося б, вершини. Тому наші судження про ту чи іншу подію, однозначна оцінка її, як правило, поспішні й не завжди правильні. І помилковими, безпідставними можуть бути як необдумані, швидко видані на-гора оцінки, так і допитливе прожектерство.
У цьому переконують герої ранніх оповідань Вольтера – молодий джигун Мемнон, що вирішив “запланувати” своє життя й відразу змушений порушувати власні зобов’язання; роботяга крючник, брудний, необтесаний і до того ж кульгавий, що стає на коротку мить коханцем звабливої принцеси; і доброчесна Кози-Санкта, що переходить із одних обіймів в інші, саме цим рятуючи своїх близьких. Простодушний скіф Бабук, вивчивши життя великої європейської столиці, не береться виносити їй вирок, розуміючи, що “якщо й не все в ній добре, то все стерпне”.
Вольтер, як і інші просвітителі, не стільки творив, скільки руйнував, вивертав навиворіт, ставив з ніг на голову. З тонким глузуванням або глузливим реготом він демонстрував безпідставність або абсурдність звичних істин, установок, звичаїв. Події в його ранніх новелах проносяться стрімким вихором, не даючи героям можливості озирнутися й оцінити обстановку. Втім, хоче сказати письменник, така оцінка ні до чого: однаково вона буде спростована новим поворотом сюжету, новою пасткою, які готує доля героям.
Життя рухливе, стрімке, непередбачуване. Йому не притаманні стабільність, визначеність, спокій. Добро й зло в ньому постійно борються, тягнуть кожне у свій бік, але співіснують. їх гармонія, однак,- уявна, рівновага – динамічна, хитка, з постійними потрясіннями, вибухами. Якщо людина і може бути “ковалем свого щастя” то доля її, по суті, не залежить ні від вищих сил, ні від провидіння.
Вольтер хоче бачити світ таким, яким він є, без прикрас і драпірувань, але й без апокаліпсичних пророкувань. Вольтер судить людське буття, виходячи не із церковних догм і приречень, а з погляду розуму й здорового глузду, нічого не приймаючи на віру й піддаючи все критичному аналізу.
На півдорозі між “Кандідом” і “Простаком” – підсумковими творами філософських роздумів Вольтера – став його незрівнянний “Філософський словник”, після публікації якого (1764) основні питання начебто було вирішено, і письменник звернувся до белетристики трохи іншого роду. Насиченість філософськими проблемами в його пізніх повістях помітно слабшає, замінюючись багато в чому питаннями соціальними й політичними. Єдине, в чому письменник твердо продовжує лінію своїх ранніх творів,- це розвінчання релігійного фанатизму, релігії взагалі і її служителів, а також церкви, яка освячує авторитет, насильство й сваволю.
Ця тема є провідною у повісті “Простак”, однак її вирішення в цьому творі стає менш абстрактним, більш людяним. Названий твір стоїть у доробку Вольтера певною мірою відокремлено. Це, мабуть, єдина вольтерівська повість – із чітко позначеною любовною інтригою яка розв’язується цього разу цілком серйозно, без ризикованих анекдотів і двозначностей, хоча й тут письменник нерідко буває грайливий і веселий. У повісті з’являються нові герої, без колишньої нищівної іронії, не герої-маски, носії однієї певної ознаки й навіть філософської доктрини, а персонажі з глибокими людськими характерами, що страждають насправді (а не комічно, не гротескно), а тому викликають симпатію й співчуття. Малюючи внутрішній світ своїх героїв – простакуватого індіанця-гурона, який волею долі опинився у феодальній Франції, і його улюбленої мадемуазель де Сент-Ів, трохи наївної, недалекої провінціалки, але щиро закоханої й готової до самовідданого вчинку, Вольтер цього разу не нагнітає події, а навмисно сповільнює темп розгортання сюжету й відкидає будь-які паралельні інтриги (що було характерним для “Кандіда”).
Переживання героїв розкриваються на тлі французької дійсності, яка показана без жодних викривлень, широко й украй критично. І хоча дію “Простака” віднесено до епохи Людовика XIV, Вольтер засуджує феодальні порядки в цілому.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)