Лебединою піснею письменника стала повість “Тіні забутих предків”.
Стильова своєрідність
У “Тінях забутих предків” М. Коцюбинський звертається до неоромантичної поетики, яка на той час стала вельми популярною. У цьому ключі були написані справжні шедеври: відомі вже вам “Мойсей”, “Украдене щастя” І. Франка, а також “В неділю рано зілля копала” О. Кобилянської, “Бояриня” й “Лісова пісня” Лесі Українки, вірші О. Олеся, ще багато прекрасних творів.
Приїхавши на відпочинок у село Криворівню, Коцюбинський
Уже з перших сторінок читач відчуває аромат екзотики Гуцульського краю. Життя горян у повісті – це химерне поєднання християнського та язичницького. У гірському селі “всі були богомільні”, водночас тут мовби законсервувалося й
Вони тісно пов’язані з природою, з горами, лісом, полонинами, вони – діти цієї природи.
Головні герої повісті – незвичайні, вони протиставлені обставинам і оточенню. Кохання Іванка й Марічки зароджується на тлі споконвічної ворожнечі родів, родової помсти і, зрештою, протиставляється цій ворожнечі. Взагалі, драматургія твору живиться енергією неоромантичних контрастів. Є тут ніжна й безпосередня у своїй природно-поетичній первозданності Марічка – і є приземлено-груба Палагна.
Утративши Марічку, Іван на якийсь час опиняється в полоні Палагни, проте без Марічки-мрії життя йому немає… Іван помирає, але у фіналі повісті знову укотре в Коцюбинського! – тріумфує симфонія життя в час індивідуальної смерті. Так було і в новелах письменника “Цвіт яблуні”, “На камені”, “Хвала життю”.
Життєхваленням завершив він і “Тіні забутих предків”: під час похорону Івана гуцули влаштовують танок. Цей гуцульський обряд, що став фінальною сценою повісті, М. Коцюбинський спостеріг у Криворівні.
Річ не тільки в точному відтворенні обряду письменником – важливим є філософське наповнення цього обряду. Світосприймання гуцулів передбачало ставлення до життя як до самодостатньої цінності. У карпатських нотатках Коцюбинського є така фраза: “Хочу набутися”. Митець записав Гі під час третього відвідання Криворівні, маючи намір продовжити “Тіні забутих предків”.
Проте смерть не дала йому можливості здійснити це бажання, але ця філософська фраза ввійшла в канву повісті, письменник вклав їі в уста Палагни, дружини Івана.
Герої Коцюбинського сповнені ненаситної жадоби життя – найдивовижнішої загадки людини й усього живого. З’явився на світ – отже, маєш набутися в ньому, бо сенс і краса життя – у самому акті життя, його індивідуальній неповторності.
Неоромантичне життєхвалення й поетизація природи підсилені в “Тінях забутих предків” яскравими імпресіоністичними малюнками. Автор нерідко вдається до мови метафор:
– несподіваного поєднання звукових і кольорових образів;
– принципу переважання враження над вираженням.
Що таке, для прикладу, “зелений сміх”, як не кольорова музика гір? Коцюбинський увесь час експериментує, шукає нові можливості слова – через метафору, персоніфікацію, несподівані контексти для епітетів, нюансування барв. “Гори міняли своє блакитне убрання на рожеві із золотом ризи”-, “синє дихання гір”; “зелена кров гір” – ці та інші мікрообрази допомагають побачити світ у його первозданній чистоті й одухотвореності.
Філософський зміст
Багато хто з критиків уважав і вважає головним здобутком “Тіней забутих предків” – докладне й достовірне змалювання життя і побуту гуцулів. Протилежну думку висловив Гнат Хоткевич – сучасник М. Коцюбинського, відомий письменник і авторитетний знавець етнографії Гуцульщини.
Далі Хоткевич наводить цілу низку мовних і етнографічних неточностей у повісті. Заперечити критикові важко. Та все ж, очевидно, він не зовсім враховує специфіку літератури: не копіювати реальне конкретне життя, а узагальнювати, моделювати, утілювати його в образах.
Зрештою, найбільший здобуток Коцюбинського не в описі етнографічних тонкопіів, а в уже згаданій хвалі життю й глибокій філософській проблематиці.
– Вдумливо перечитайте початок твору: історію безпричинного й безглуздого ворогування двох родів і химерного знайомства Іванка й Марічки. Тут автор, як свого часу Шевченко й Франко, по-християнськи осмислює проблему злопомсти, кола зла. Якщо ми на зло відповідаємо помстою, злом, то замикаємо його в коло, із якого немає виходу, зло тільки помножується. Єдина можливість розірвати це коло – простити ворогові, відповісти на зло добром.
Саме так робить Марічка – і перетворює ворожнечу на справжню любов.
– Найсвітліші сторінки у творі ті, що присвячені розквіту почуття Іванка й Марічки. Коцюбинський переконує: щире, безоглядне кохання є самою сутністю життя, найвищим щастям, воно виявляє красу людини, надихає на творчість (гра Іванка на флоярі, Маріччині співанки).
– Проте нерідко жорстока доля руйнує людське щастя, гармонію й повноту життя (випадкова смерть Марічки). І тоді ми мусимо вибирати між духовним і матеріальним. Утративши разом із Марічкою і духовну первину свого єства, Іван за якийсь час вирішує спробувати жити матеріальною гранню душі. Відтак заводить господарство, одружується з Палагною. Спочатку нова родина спромагається навіть на якусь видимість щастя.
Одначе незабаром Іван переконується, що так жити не може.
Літературознавці по-різному оцінюють епілог повісті (сцену похорону Івана). Одні прочитують її оптимістично – як утвердження перемоги життя над смертю; інші песимістично – як торжество матеріального, приземлено-примітивного життя над піднесено-духовним (як і в новелі “На камені”).
Оригінальний барвистий світ Гуцульщини, що постав зі сторінок “Тіней забутих предків”, уразив геніального кінорежисера Сергія Параджанова.
(2 votes, average: 5.00 out of 5)