Шенграбенское й Аустерлицкое бої починаються зі схожих епізодів. Перше трапилося після ряду невдач російської армії. Сам бій, що планувалася як затримка французів перед настанням на основні сили армії
Аустерлицкое бій описується після показу частини російського війська Кутузову й австрійському герцогові. Після довгого переходу війни устали й не можуть гідно відповідати на удари французів. Крім того, вся російська армія не знає, за що буде битися, у неї немає чіткої мети.
Головне у війську – властивість, а не кількість. Якість у росіян,
Багато вбитих, поранених, смерть біля спочатку не зупиняли Андрія Болконского. Головне для нього – “знайти свій Тулон”, прославитися. По ходу боїв його мрії плавно знижуються, а наприкінці Аустерлицкого взагалі розбиваються вщент. У цьому й утримується роль двох битв у романі – знищити мрії про славу князя Андрія, примусити його прозріти
Спочатку А. Болконский дуже щасливий і з радістю виконує всі свої обов’язки. Коли генерал Мак програє, а три беззбройних гасконца захоплюють
Саме про такому можна забути через мінуту, щоб посміятися над Іполитом Курагиным.
Перші удари по властолюбній мрії князя Андрія були нанесені ледве далі. Теперішній герой, Тушин, ледве було виявився не при справах. Через маленької, випадкової, недоговорки штабного офіцера.
Якби не броня Болконского, Тушин, швидше за все, став би винуватим. Але ж багато в чому завдяки йому росіяни не виявилися захопленими
Ще один удар по мрії – бездіяльність Багратіона. Він практично не командував, але, проте, бій ішов так, як повинен. Князь Андрій був переконаний, що особистість може повернути хід історії своїми діями.
Багратіон же міняє історію своєю бездіяльністю, краще висловити “недією”. Реально замість нього це робить армія, вся ця величезна людська маса. Окрема людина – ніщо
У пора Аустерлицкого бою Андрій Болконский повністю прозріває. Йому вдається зробити невеликий подвиг. У пора відступу князь вистачає полотнище прапора й своїм прикладом спонукує поруч вартих кинутися в атаку.
Цікаво, що полотнище прапора він не приподнято несе над собою, а волочить його за ратище, кричить “Хлопці, уперед!” “детски пронизливо”. Далі його ранили. “Як би із усього розмаху крепкою ціпком хтось із найближчих солдатів, як йому здалося, ударив його в голову” Автор спеціально принижує князя Андрія – Болконский робить учинок для себе, забуваючи про інших. Природно, це вже не подвиг
Тільки з пораненням приходить до князя прозріння. “Як тихо, спокійно й урочисто, зовсім не так, як ми бігли, кричали й билися; зовсім не так, як з озлобленими й переляканими особами тягли приятель у друга банник француз і артилерист,- зовсім не так повзуть хмари по цьому високому, нескінченному небу. Як же я не видал раніше цього високого неба? І як я щасливий, що довідався його нарешті. Так!
Все порожнє, усе обман, крім цього нескінченного неба. Нічого, нічого ні, крім його. Але й того більше того ні, нічого ні, крім тиші, заспокоєння. І слава Богові!…”
И Наполеон, що був кумир, здається вже дрібною мухою. “…У цю мінуту Наполеон здавався йому настільки маленькою, незначною людиною в порівнянні з тим, що відбувалося тепер між його душею й цим високим, нескінченним небом з, що біжить по ньому хмарами.”
До цього моменту Болконский не вважав смерть і біль важливими. Тепер він зрозумів, що життя будь-якої людини дорожче всяких Тулонов. Він зрозумів всіх ті, ким хотів пожертвувати заради задоволення власних дрібних потреб
Дуже цікавим мені здався пейзаж при Аустерлицком бої – туман у військових і світле, чисте небо в командуючих ними. У військових немає певних цілей – туман. Природа повністю відбиває їхню щиросердечну картину. У командирів же все ясно: їм не потрібно мислити – від них тепер нічого не залежить
Наступний цікавий момент – опис Тушина. “Сам він представлявся собі величезного росту, потужним чоловіком, що обома руками шпурляє французькі ядра.” Теперішній герой
У підсумку двох боїв Андрій Болконский позбувся від наполеонизма й у якімсь ступені зрозумів життя. Це не прагнення стати вище інших.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)