(Уривки)
… Перегодом сидів Филип на своєму царському місці, а навколо блукало, дзьобаючи корм, всіляке птаство. І раптом сіла птиця на коліна до царя Филипа й знесла яйце. І скотилося воно з колін на землю й розбилося. Із яйця ж виповзло маленьке гадюченя і кілька разів обповзло навколо шкаралупи, знову намагаючись залізти туди. І засунуло голову в шкаралупу й здохло. Занепокоївся цар Филип і покликав до себе якогось Антифона, тлумача знамень, розказав йому, що сталося. І сповів йому тлумач знамень:
– Царю! Буде в тебе син, який обійде
Обійде ввесь світ і, намагаючись повернутися туди, звідки вийшов, помре, не дійшовши до того місця.
Розтлумачив знамення Антифон і, одержавши винагороду, залишив царя Филипа.
І коли настав час пологів Олімпіади (дружини Филипа, матері Алек-сандра), почала мучитися вона, сівши на лаву, на якій народжують жінки. А Нектонав (чаклун), який був біля неї, розрахувавши рух зірок небесних, умовляв її, щоб вона не поспішала народжувати і, підкоривши чарівною силою
– Жінко! Кріпися, подолай єство своє: якщо зараз народиш, то пустиш на світ раба й бранця.
Знову металася жінка від болю і вже не мала сил переборювати страждання, але Нектонав сказав:
– Жінко, потерпи: якщо зараз народиш, то пустиш на світ нікчему й жебрака.
Втішаючи Олімпіаду притчами й лагідними словами, чаклував, не даючи розродитися. Нектонав, озирнувши рух зірок, побачив, що над світом, посередині небесного склепіння, розлилося якесь Сяйво, ніби сонце до-сягло зеніту, гукнув до Олімпіади:
– Час, поклич своє чадо! Отепер народиш царя й володаря світу. Олімпіада народила отрока зі щасливою долею. І ледве торкнувся він землі, як залунали могутні гуркоти грому, заблискотіли блискавиці, так що весь світ здригнувся.
Коли настав ранок, Филип побачив отрока і сказав, що не хотів би виховувати його, бо це йому не син. Але поскільки так ніхто не народжувався, і це Боже сім’я, то хай він буде вихований на знак пам’яті померлого його сина від першої жінки. І назвав його Александром.
Сказавши так, Филип оточив хлопця турботою і водив по всіх своїх володіннях. Коли ж підріс Александр, виявилось, що він не був схожий ні на батька, ні на матір, але мав своєрідну красу. Виду нього був людський, але волосся – наче левина грива, а очі були різні: праве око – чорне, ліве – сіре.
Зуби мав гострі, мов у змії. Виглядом нагадував лева, рухи швидкі і обличчя світле. Підріс він трохи і розпочав навчання.
Нянькою була сестра Меланта, вихователем (дядьком) Леонід, різні вчителі навчали його грамоті, музиці, землемірству, мудрим речам, філософії, військовій справі. Александр усім цим оволодів і рух зірок осягнув. А повертаючись після занять додому, примушувавхлопчаків, з якими разом учився, боротися, розділившись на дві групи, і сам брав участь у їхній боротьбі.
Коли ж бачив, що зазнає поразки протилежна сторона, то переходив на ту сторону, і допомагав їм, а коли вони перемагали, то було ясно, хто приніс перемогу.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)