Будучи вже старою людиною і “сидячи на санях”, тобто готуючись до смерті, великий князь київський Володимир Мономах написав поучення своїм дітям, бажаючи їм домогтись успіхів у доброчесності, а також “іншим християнським людям”, яких прагнув оберегти від “усяких бід”. Батько просить дітей не сміятися з його “грамотки”, а якщо комусь вона буде люба, то хай він “прийме її в серце своє”. “Поучення” за змістом складається з двох частин. Перша містить батьківські поради великого князя його синам і спадкоємцям, пройняті
Володимир Мономах розпочинає свій твір-заповіт роздумливими і сумними словами, звертаючись ніби до самого себе: “Чого печальна єси, душе моя? Чого непокоїш мене? Уповай на Бога, тому що я буду славити його!” Він заповідає дітям не наслідувати лиходіїв, не заздрити тим, що “творять беззаконня”, бо покарає нечестивих Господь. Лише Божою волею діється все на світі.
Тому треба ухилятися од зла, чинити добро, шукати миру. Великий князь наводить своєрідний кодекс поведінки і норми життя, яких необхідно додержувати юнакові: мати чисту душу і худе
Він проголошує хвалу всемогутньому Богу, волею якого створено все довкола: небо і сонце, місяць і зорі, тьма і світ, земля і води. І ще – найрізноманітніші живі істоти. А яке розмаїття людських образів, облич! “Благословен же ти єси, Господи, і прославлений вельми!” Цей урочистий гімн Творцю змінюється гнівними словами-прокльоном: “Тож хто не восхваляє тебе, Господи, і не вірує всім серцем і всею душею… – нехай буде прокляті” Мономах вмовляє своїх синів щиро молитися Богу – і в церкві, і навіть їздячи верхи, а особливо, лягаючи спати: “…не лінуйтеся, бо тим нічним поклоном і співом чоловік побіждає диявола – і що за день людина согрішить, то сим ізбавляється “. Далі великий князь продовжує морально-етичні напучення синам: не забувати убогих, годувати сиріт, вступатися за вдовицю, не погубляти жодної душі християнської. Не слід без потреби клястися Богом чи хреститися. А цілувати Хрест на вірність братам чи комусь іншому припустимо тільки тоді, коли певен, що додержиш клятви.
Треба всіляко поважати духівництво і дбати про нього, щоб через молитви священиків дістати милість од Бога. Мономах наказує старих шанувати, як батька, а молодих – як братів. Ні в домі свойому, ні на війні не можна лінуватися, покладаючись на челядь, посадників та воєвод,- за всім слід дивитися самому. “Поучення” застерігає від неправди, пияцтва і розпусти, бо “в сьому душа погибає і тіло”. Збираючи данину по своїх землях, неприпустимо дозволяти отрокам чинити людям шкоду. Кожен гість заслуговує на повагу і гідний прийом, хто б він не був – простий чоловік, знатний чи посол.
Володимир Мономах пояснює, що від цього залежить добра чи лиха слава господаря. Автор “Поучення” дає й інші поради: хворого треба відвідати, покійника проводити в останню путь (бо “всі смертні єсмо”). Всяку людину він радить привітати, добре слово подати. “Жінку свою – наказує Мономах,- любіть, але не давайте їм над собою влади”. А ще треба вчитися, багато чого знати. Найголовніше ж від усього – страх Божий мати в серці, не лінуватися ні до чого доброго: “Лінощі ж бо – усьому лихому мати”.
У другій частині твору йдеться про ратні подвиги і державні справи князя, про численні походи й лови, в яких він брав участь з тринадцяти років. Особливу увагу приділено війнам з половцями, на той час головними ворогами Київської Русі. Неабияке місце у спогадах посідають і міжусобні суперечки серед князів. Кожного разу, говорячи про здобуту в бою перемогу, Мономах додає: “І Бог нам поміг”.
Дещо всупереч моральним засадам першої частини “Поучення” великий князь відверто розповідає про криваві розправи над переможеними, масові страти полонених (що цілком відповідало звичаям середньовіччя). Взяття Мінська, наприклад, описується так: “Захопили ми город зненацька і не оставили в ньому ні челядина, ні скотини”. Мономах наводить перелік своїх славних діянь: вісімдесят три великих походи (не враховуючи менших), дев’ятнадцять мирних угод з половцями.
Князь був і вправним мисливцем, загонив безліч всякого звіра, власноруч ловив диких коней, не раз був покалічений, двічі розбив голову, падаючи з коня. Не похваляючись своєю відвагою, він дякує за неї Богу, який сотворив його “не лінивим, на всякі діла людські здатним”. Володимир Мономах закликає своїх синів, не боячись смерті “ні на раті, ні од звіра, діло мужеське робити”, покладаючись на волю Божу, адже “Боже оберігання ліпше єсть од людського”.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)