(1898 – 1984)
АЛЕЙКСАНДРЕ-і-Мерло, Вісенте (Aleixandre у Merlo, Vicente – 26.04.1898, Севілья – 14.12.1984, Мадрид) – іспанський поет, представник т. зв. “покоління 1927 року”, лауреат Нобелівської премії 1977 року.
Народився 26 квітня 1898 р. у Севільї в родині інженера-будівника андалузької залізниці. Після закінчення початкової школи і переїзду родини в 1909 р. у Мадрид вчився у колегії, а з 1914 р. – у Мадридському університеті, де здобув спеціальності юриста й економіста. З 1919 р. працював асистент-професором у Мадридській школі торговельного підприємництва,
З 1925 p., після важкого захворювання (туберкульоз нирок) змушений був залишити роботу, після чого присвятив подальше своє життя винятково літературній праці, до якої звернувся ще на початку 20-х років. Оселившись у невеличкому будиночку в передмісті Мадрида, Алейксандре-і-Мерло прожив там майже безвиїзно до самої смерті, яка сталася 14 грудня 1984 р.
У першій поетичній збірці Алейксандре-і-Мерло – “Околиця ” (“Ambito”, 1928) наявні інтимні мотиви, а також переживання,
За збірку еротичних віршів “Руйнування чи кохання”(“La destruction о el amor”, 1935) Алейксандре-і-Мерло був удостоєний Національної премії з літератури.
Під час громадянської війни вірші Алейксандре-і-Мерло були заборонені франкістами. Збірка “Тіні раю” (“Sombra del paraiso”, 1944) – поетична утопія про царство щастя і краси, побачене людиною, яка стоїть на порозі смерті, – була позначена настроями поглибленого песимізму, розчарування, екзистенційного смутку. У післявоєнний період поезія Алейксандре-і-Мерло поступово позбулася екзистенційних настроїв світової самотності та відчуженості людини у ворожому їй світі:
…світ проминутий
Не лише на устах живий – цілунок минає.
Але світ невгамовний
Вільний, так, і цілунком він зостається
Навіть по смерті своїй.
(“Видіння юних літ”, пер. О. Мокровольського).
Алейксандре-і-Мерло розробив мотиви оптимістичного звучання, пов’язані зі ствердженням вічних цінностей буття, теми дружби та духовної спільності, багатого та складного внутрішнього світу людської особистості: поетичні збірки, що стали вершинними досягненнями поета, – “Історія серця” (“Historia del corazon”, 1954), “Уцарстві марноти” (“En un vasto dominio”, 1962), “Вірші про кінець” (“Poemas de la consumacion”, 1968), “Діалоги пізнання”(“Dialogos del conocimiento”, 1974), книга літературних спогадів “Зустрічі” (“Los encuentros”, 1958-1984).
У 1977 p. Алейксандре-і-Мерло був удостоєний Нобелівської премії “за видатну поетичну творчість, яка відображає місце людини в космосі і в сучасному суспільстві та, водночас, є свідченням відродження традицій іспанської поезії у період між світовими війнами”. Невдовзі після отримання Алейксандре-і-Мерлом Нобелівської премії король Іспанії Хуан Карлос нагородив його Великим хрестом ордена Карла III.
Українською мовою окремі вірші Алейксандре-і-Мерло переклали М. Литвинець, О. Мокровольський та І. Качуровський.
Тв.: Укр. пер.: //Поклик. – К., 1984; Тобі, Живій // Всесвіт. – 1993. – №2; Рос. пер.: Стихи разных лет//Ин. лит. – 1979. – №5; // Исп. поэзия в русских переводах. 1789-1980. – Москва, 1984.
Літ.: Лауреаты Нобелевской премии. Энциклопедия: В 2 т. – Москва, 1992. – Т.1.
В. Назарець
(2 votes, average: 5.00 out of 5)