Алегорично-моральний зміст сюжету драми “Гостина старої дами”
В есе “Проблеми театру” Фрідріх Дюрренматт стверджував, що найбільш вдалою формою для висвітлення конфліктів сучасності є трагікомедія. Гротескні перебільшення, балаганні жарти та несподівані парадокси властиві трагікомедії, дозволяють, на його думку, зобразити не лише справжню природу світу та людини, але й показати механізми несправедливості. “Гротеск – одна з великих можливостей бути точним,” – казав він. Отже, невипадково його найкращу п’єсу
Багато письменників у своїх творах намагалися розкрити причини перетворення звичайної людини на вбивцю. Але важко назвати хоч один твір, де це відбувається не з однією людиною, а одразу з усіма мешканця ми цілого міста. Ф. Дюрренматт у своїй п’єсі намагається зрозуміти саму здатність людей приймати злочин за норму, розкриває соціальні та психологічні причини, що пояснюють інертність або відверте сприяння злу.
“Ми присутні при одному з найбільших соціальних експериментів нашої епохи”, – каже радіокоментатор у п’єсі. Так, сюжет п’єси обертається
Клер виступає у ролі каталізатора конфлікту між суспільством і особистістю.
Гюллен – маленьке містечко, що перебуває у стані занепаду. Навіть потяги зазвичай не зупиняються на станції, але мешканці пам’ятають про кращі часи, коли Гюллен був “одним з перших в країні” і навіть “в Європі”. У цьому місті живуть пересічні люди.
В авторському коментарі до п’єси Дюрренматт навмисне наголошував на тому, що “вони саме такі, як і ми”.
Клер, упевнена у тому, що за гроші можна купити будь-що, обіцяє подарувати мільярд за вбивство Іля. Спочатку бургомістр робить вигляд, що пропозиція його обурила (“Краще бути жебраком, ніж катом”), інші люди або не сприймають ситуацію серйозно, або майже щиро протестують проти злочину. Але згодом ставлення до майбутньої події поступово змінюється.
Показним є змінення ставлення учителя, що спочатку засуджує дії Клер, але поступово стає одним з найактивніших учасників злочину, бо “спокуса надто велика, а наша бідність надто гірка”. Але він, на відміну від інших, хоча б розуміє, що коїться саме злочин – більшість дурить сама себе, шукаючи моральні виправдання вбивству. Мовляв, убити Іля треба заради піднесення загальної моральності, відновлення справедливості тощо. Звісно, справжньою причиною є обіцяні гроші.
Ніхто не помічає власного лицемірства. Створюється враження, що достатньо кількох демагогічних заяв – і виправдати можна будь-що. “Помер від радощів,” – стверджує бургомістр після того, як натовп накинувся на Іля. Саме натовп: вбивають Іля усім загалом.
“Однак не має нічого жахливішого за бідність, тому що в ній нема шляхетності” – запевняє хор у фіналі.
Бідність матеріальна доповнюється у обивателів бідністю моралі, чи взагалі душі. Навіть Іль, що аж ніяк не був порядною людиною, на загальному тлі стає схожим на героя перед фіналом п’єси.
Що жахливіше: висунута Клер умова або таке-от “виправдане” вбивство? Прямо це питання не ставиться, але перебіг подій п’єси натякає, що гіршим є саме виправдання злочину перед його здійсненням, бо воно потенційно відкриває можливості новим подібним злочинам й навіть більшим. У Клер були особисті причини для помсти, мешканці Гюллена просто продали за гроші свої принципи.
Але знову ж таки у коментарі до п’єси Дюрренматт наголошує: “Ці люди теж не злодії”, вони просто слабкодухі, вони легковажні, вірять, що “все минеться”.
Отже, об’єктом осуду автора були не окремі вчинки подібних людей, а сам принцип егоїстично байдужого ставлення до справедливості.
Можна додати, що більшість масштабних злочинів у реальному житті, якщо уважніше придивитись, здійснюється за схожим принципом: хтось першим дає “моральне” виправдання, хтось просто усувається від вирішення моральної проблеми, а в результаті всі стають співучасниками (не має значення – активними чи пасивними). Це робить зміст п’єси алегоричним: у ній йдеться не лише про конкретне вбивство, а про механізми, що змушують звичайних людей непомітно для самих себе ставати спільниками будь-яких злочинів. Бідність і приниження з одного боку, спокуса – з іншого, а результат: злочин скоєно, і ще одна брехня здобула право на життя.
Виводячи вбивство за межі окремого конфлікту між окремими особами, Ф. Дюрренматт змушує нас замислитися у тому числі і над природою власних вчинків. Практично кожен з мешканців Гюллена мав змогу насправді виступити за законність, але цього не сталося. Вони отримали свої гроші, але втратили дещо більше: совість і душу.
Злочин тягне за собою інший злочин, за який доведеться відповідати, відтепер до кожного може прийти така стара дама.
Чи не слід колись покласти край мовчазній співучасті в злочинах?
(1 votes, average: 5.00 out of 5)