Серед драматичної спадщини Лесі Українки драматична поема “Бояриня” посідає особливе місце. Це твір, який за життя поетеси не видавався, вперше побачив світ у 1914 році, були окремі видання у 1918 та у 1923 роках. А з тих пір до 1989 року поема не тільки не виходила друком, айв літературній критиці та історії літератури про неї не згадували.
Чим же це пояснити?
Хоча тема “Боярині” побудована на історичному минулому України, а точніше – XVII століття, доба Руїни й Петра Дорошенка, однак в поемі відсутній конкретний матеріал. Основна увага
“Бояриня” – твір складний, філософський і сьогодні актуальний. У чому ж актуальність драматичної поеми “Бояриня” Лесі Українки? Доба Руїни, про яку досить часто чує український читач сьогодні, характеризується як втрата нашим народом духовності, національного буття, самостійності.
З усього комплексу національних проблем Леся Українка обрала добу Руїни. Чому? Бо поетеса завжди брала для своїх творів не епохи розквіту і слави, а епохи революцій, переворотів, її хвилювала психологія людей, що жили “на
Актуальність драматичної поеми сьогодні в тому, що й сьогодні стоїть питання про національну гідність, про те, щоб кожний із нас свідомо і гордо ніс ім’я українця. Що ти сьогодні зробив для кращої долі своєї країни, свого народу? Чи все ти зробив для того, щоб і ти, і твоя країна жили краще?
Чому сьогодні соромишся говорити рідною мовою? Чи несеш у світ здобутки української культури? – цими питаннями актуальний твір і сьогодні.
Леся Українка, художньо осмислюючи філософію волі, душі, духу, які зумовлюють філософію боротьби, приходить до думки, що український народ несе ярмо неволі самохіть, бо змирився зі званням “раба”. Своїм твором поетеса доводить, що приниження будь-якої нації веде до знищення її духовності, менталітету її народу.
Геніальність, мудрість Лесі Українки в тому, що вона це зрозуміла на початку XX століття, а наша недалекоглядність в тому, що в кінці XX ст. ми тільки звернули на це увагу. Бо досягти державності народ зможе лиш тоді, коли збереже свою мову, культуру, національну гідність. Щоб ліквідувати автономію України, царат підривав економічні й політичні основи нації, намагався позбавити народ його мови, власної історії, мислячої еліти, роздаючи їй титули і маєтки за зраду інтересів української державності. Монолог-сповідь Степана підкреслює трагізм своєї долі і народу:
Нас доля так уже скарала тяжко,
Що, певне, й Бог простить усі гріхи.
Хто кров із ран теряв, а ми із серця.
Хто засланий, в тюрму замкнутий був,
А ми несли кайдани невидимі.
Хто мав хвилини щастя в боротьбі,
А нас важка, страшна душила змора,
І нам не вділено було снаги
Ту змору подолати…
XX століття – це теж століття боротьби за знищення нашої національної свідомості адміністративною машиною радянської влади. Згадаймо репресії тридцятих років, політичних в’язнів сімдесятих років – це відгомін доби Руїни. Прикро мені за тих моїх пращурів, які вважали, що краще холопами бути, ніж виявити свою національну гідність.
Відродити у душі кожного українця духовність, національну гідність, патріотичні почуття закликає нас “Бояриня” Лесі Українки.
(2 votes, average: 4.50 out of 5)